17 лютого 2016 р. о 18.00 відбулася презентація збірки Лариси Порцевої «Відкрита книга». Це довірлива сповідь авторки про плин життя, його неповторність і красу. Душа її ліричної героїні закорінена в рідну землю, з якої черпає снагу і силу поетеса і художниця.
Адресатами поезії авторки є й маленькі й дорослі читачі, школярі й люди похилого віку. До кожного з них вона має власний підхід, оприлюднюючи його в цікавих художніх формах: казках для дітей та дорослих, елегіях про кохання, зразках філософської лірики, оригінальних пейзажних замальовках.
Відомо, що у письменника повинен бути низький больовий поріг. Митцеві всі недосконалості світу повинні боліти більше, ніж пересічній людині. Феномен митця в тому, що він може втілити цей біль в майстерній художній формі. Це й демонструє авторка «Відкритої книги», залучаючи читача до творчої співпраці, доброго асоціативного бачення буття й достойних вчинків.
Багато чудових оповідань, що розкрили Ларисі глибинну суть стародавніх вірувань, звичаїв, свят слов’ян почула дівчинка від своєї прабабусі, а та від предків, які жили в минулі часи в селі Обоянь Курської губернії.
Бабусині і мамині казки були російськими і українськими, і обидва родових мови були їй рідними.
Талант оповідачки, а потім і авторкою прокинувся у Лариси рано, тому перші казки і повчання дівчинки – природженого лідера, слухали вже її «колеги» по дитячому саду.
Трохи пізніше у Лариси прокинулася серйозна тяга до малювання. А коли подружка привела її в ізостудії до дивовижного педагогу Юрію Михайловичу Клочко, – у обдарованої дівчинки почалося нове життя.
Багато значили в її житті і творчості малюнки з тієї самої книги про диких лебедів. А ще Лариса довго розглядала бабусині старовинні рушники сорочки, які викликали трепет від краси і від того, що вже ніхто не знав, скільки їм років і десятиліть.
Пізніше джерелом натхнення були твори Куїнджі і Маковського. Вчителями Лариси були і видатні художники, і прості, але і мудрі педагоги в школі, в Дніпропетровському металургійному інституті. Про них з вдячністю говорить художниця і сьогодні. З такою ж глибокою вдячністю говорить вона про Анну Микитівну Петруніну, з якою їй пощастило працювати на Дніпропетровському машинобудівному заводі. У ті роки Лариса не раз бувала у Львові і, спостерігаючи як вирощують кристали сапфіра, згадувала казки про чудесні перетвореннях, бачила ці дивовижні перетворення на власні очі. «Маючи бажання і добрі помисли, можна створити, здійснити будь-яку мрію», – каже художниця-поетеса.
