У фондах Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького зберігається унікальна книга, яка стала бібліографічною рідкістю відразу по її виході. Це «Словник українських синонімів» письменника, лексикографа Олекси Вусика.
На сьогодні, за думкою багатьох, це найкращий сучасний словник українських синонімів. Він складає різнобічну характеристику синонімів сучасної української мови, понад 1500 синонімічних гнізд. А ще в «Словнику…» зібрано цілу гору народних добрих (і не зовсім) добрих побажань, чисто української божби, погроз – нахвалянь і реагування на них, а також слів згоди, заперечення, спротиву, гніву, досади, радості, співчуття, здивування, спонуки, іронії, захоплення, різних примовок, приповідок і примовлянок, жартівливих запитань, забавлянок, почерпнутих з живої розмовної мови … Справжнє мовне багатство, яке зібрав і доніс до нас Олекса Сергійович Вусик.
Збиранню синонімів української мови Вусик віддав сорок років життя, відтоді як у 1960 році після закінчення відділення слов’янської філології Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка приїздить у Дніпропетровськ і отримує роботу кореспондента, затим головного редактора Дніпропетровського обласного комітету по телебаченню і радіомовленню.
Працюючи на радіо з «репортером» за плечима побував чи не у всіх селах і містах Дніпропетровської області. Записував на магнітофонну стрічку сотні людей, які охоче спілкувалися перед мікрофоном українською мовою. «Хай не завжди чистою, літературною, з домішком знаного в наших краях горезвісного суржику, але це все – таки було спілкування рідною мовою», – згадував Вусик. Багато почерпнув із численних спілкувань із земляками – полтавчанами (письменник родом із с. Говтва Козельщанського району Полтавської обл.), з художніх творів української й перекладної літератури та цілої низки словників, які збирали й укладали наші попередники.
Не мав жодної надії видати «Словник». І все ж його «Словник українських синонімів» було видано у 2000 році у дніпропетровському видавництві «Січ». За цю фундаментальну працю його автор був удостоєний премії ім. Дмитра Яворницького. У 2013р. було здійснене друге, доповнене видання у тернопільському видавництві навчальної книги «Богдан». І врешті у серії «Бібліотека школяра» словник побачив світ у Харкові у 2016 р.
Пропонуємо синонімічний ряд, створений Вусиком, до слова «Мова».
Мова, балакання, балачка, говір, говірка, говірок, гом’інка, гутірка, діалект, жаргон, наріччя, прамова, промівка, просторіччя, річ, багата мова; барвиста мова; батьківська мова; безбарвна мова; бідна мова; бюрократична мова; говірна мова; державна мова; дипломатична мова; ділова мова; друга мова; жаргонна мова; запашна мова; засмічена мова; засушена мова; зерниста мова (Гоголь); знакова мова; іноземна мова; калинова мова; калічена мова; канцелярська мова; ламана мова; літературна мова; материнська мова; мертві мови; мова жестів; мова калинова; мова колискова; народна мова; національна мова; неньчина мова; офіційна мова; писемна мова; проста мова; пташина мова; рідна мова; розмовна мова; своя мова; соковита мова; стисла мова; усна мова; чужа мова; чужинецька мова; чужинська мова.
Вусик Олекса Сергійович (12.12.1937, с. Говтва Козельщанського району Полтавської обл. – 2017, м. Дніпро) – прозаїк, гуморист, публіцист, лексикограф.
Народився на Полтавщині. Закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка. У літературі дебютував у 1964р. публіцистичною збіркою «Щастя Олександри Криушенко», затим побачили світ його гумористичні збірники «На вус намотане» (1967), «Нокаут» (1977), «Реальні нереальності» (1984), книги повістей «Сьогодні або ніколи» (1975), «Зустрінемось у саду» (2004), роман «Не зів’януть безсмертники» (1978). Відчувалося, що їх написала людина, яка довгий час працювала головним редактором обласного радіо і отже знала, що таке точна думка й ощадливість слова, всі вони написані лаконічно, стилістично відточено.
В гумористичних книгах Вусика можна знайти всю палітру гумору – від легкої іронії до вбивчої сатири. як то гуморески, написані у стилістиці часу, коли він жив і працював. Водночас, у своєму другому літературному амплуа – публіцистиці, це ліричний письменник, якого найбільше вабить людина від землі. А найважливішим критерієм оцінки людини є її працелюбність.
Світлана Мартинова – старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я»
