«Старий», так званий «жовтий» корпус Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького, настільки звичний городянам, що, здається завжди стояв на Соборній площі. Насправді, цій будівлі трохи більше ста років, і вона приховує не один архітектурний секрет. Про деякі з них сьогодні розповідає кандидат історичних наук, завідувач відділу ДНІМ Максим Кавун.
1. Будинок – містобудівна провокація. Ми настільки звикли до традиційного образу будівлі, що можна здивуватись: будинок музею насправді з’явився там, де його в принципі не мало бути за усіма правилами містобудівництва. Соборна площа – головна площа та історичний центр міста формувалася в кінці XVIII – XIX століттях як відкритий простір, подібно до Марсова поля в Парижі. Частина площі, яка виходила на Проспект, зовсім не мала бути забудованою! Власне, так і було до початку XX століття…
Аж ось у 1902 р. було засновано Обласний музей імені Поля й виникла проблема. Катеринослав, «місто залізної лихоманки», не знайшло місця для музею! Тоді призначений з 1902 р. директором Дмитро Іванович Яворницький, використовуючи комунікації з місцевою владою, зокрема, очільником губернського земства Михайлом Родзянком, знайшов суперечливе, але «пробивне» рішення.
Будинок музею вирішили збудувати в центрі Соборної площі, на червоній лінії Проспекту. У 1903-1905 роках проходило будівництво, і в серпні 1905 р. урочисто відкрито музейну будівлю. Незважаючи на те, що будинок музею з’явився в найбільш «неправильному» місці з містобудівної точки зору, він уже більше століття займає цю локацію, й усі мешканці міста звикли до такого стану справ.
2. «Грецький храм» Катеринослава. Першу музейну будівлю Катеринослава спеціально було збудовано в «новогрецькому стилі», аби вона була схожа на давньогрецький храм. Архітектор будівлі, Георгій Панафутін, спроектував прямокутний корпус у стилі класицизму, з портиками на західному та східному фасадах, та монументальною колонадою на головному фасаді. Архітектурне завершення будівлі Музею імені Поля дійсно нагадувало мотиви Парфенону та інших храмових споруд Давньої Греції.
В інтер’єрі будівлі музею центральна Біла зала також дуже пишно декорована за зразками давньогрецької класичної архітектури. Зокрема, у верхній частині залу опоясує лінія з меандром, одним із найвідоміших орнаментів грецької архітектури.
3. Незвичайне сусідство: Музей та замок. Перші роки після відкриття будинок Музею імені Поля, споруджений на Соборній площі, не був одиноким. Він сусідив з іще однією будівлею, не менш масштабною, навіть більш високою. На історичних фото добре видно, що головним фасадом музей виходить на «загадковий» замок на вершині Соборної гори. Що ж то за замок, і чому він з’явився тут раніше за музей?
Це водонапірна вежа Катеринославського міського водогону. Збудована вона була 1888 року. Велика будівля складалася з прямокутного одноповерхового корпусу та потужної вежі. Збудували її в неороманському стилі, завдяки чому вона скоріше нагадувала середньовічний замок, і виглядала дуже екзотично на вершині гори.
Після відкриття 1905 року музейного корпусу сусідство стало ще більш екзотичним – «грецький храм» та «замок» явно дисонували одне з одним. Втім, це продовжувалося недовго – 1911 року стару вежу з прилеглими господарськими спорудами зруйнували. Нині на місці колишньої вежі – частина скверу поруч із флагштоком з прапором України.
4. Музей «не поладив» із пам’ятником. Будинок музею, будучи сам по собі архітектурною провокацією, вніс іще один момент в містобудівну ситуацію на Соборній площі. Він «закрив» собою пам’ятник Катерині ІІ, через що його довелося переносити. Пам’ятник імператриці Катерині ІІ, був відкритий 1846 року на просторі перед Спасо-Преображенським кафедральним собором. Композиція пам’ятника була символічно продуманою – своєю рукою бронзова статуя показувала на Південь, символізуючи «Грецький проект» та інші геополітичні намагання кінця XVIII століття.
Після будівництва Музею імені Поля, виявилося, що статуя вказує рукою якраз на… задній двір музею. Первісна композиція зникла, і тоді, директор музею Дмитро Яворницький висунув слушну пропозицію – перенести пам’ятник на нове місце. Нова локація, запропонована Яворницьким, знаходилась зовсім неподалік – на бульварі проспекту, перед будівлею Гірничого інституту (нині НТУ «Дніпровська політехніка»).
У 1914 році пам’ятник відкрили на новому місці та на новому постаменті з рожевого фінляндського граніту, за проектом художниці та скульптора Єлизавети Трипольської. Тепер бронзова імператриця показувала рукою в нижній діловий центр Катеринослава. Щоправда, простояла вона так лише три роки, але це вже інша історія…
5. Непомічений «будинок з химерами». Нарешті, найбільша архітектурна загадка старого музейного корпусу, це… химери. Усім відомий «Будинок з химерами» в Києві – особняк знаменитого архітектора Владислава Городецького, збудований у 1901-1903 роках (вул. Банкова, 10). В нашому місті, виявляється, на таку назву цілком може претендувати «старий» корпус історичного музею. Він збудований усього на кілька років пізніше, у 1903-1905 роках.
Якщо уважно придивитися на верхню частину головного фасаду музею, то можна помітити дві голови химер – обабіч головного входу. Ці химеричні елементи розміщені в невеликих трикутних фронтонах. Химери – традиційний елемент декору будівель часів Середньовіччя. За повір’ями, ці міфологічні істоти з дуже грізним виглядом мали відганяти від будівель злих істот та нечисту силу.
В часи еклектики, історизму та модерну кінця ХІХ – початку ХХ століть химери знову стали актуальними як елемент архітектурного декору. Їх присутність на фасадах була тепер забаганкою власника та архітектора. Зокрема, так з’явився й «Будинок з химерами» в Києві.
А ось що роблять химери на фасаді будинку Музею імені Поля? Яким чином символічно поєднуються «неогрецький» та «храмовий» архітектурний образ та наявність химер в архітектурному декорі будівлі музею? Напевно, це назавжди залишиться історичною загадкою.
Leave a Reply