Передісторія Багато святкувань та обрядів у християнській церкві є пережитками старих язичницьких обрядів, які проникли в християнство Західної і Східної церкви через місцеві язичницькі традиції, що раніше існували в Римській імперії, яка зрештою вступила, на шлях християнства.
Багато з язичницьких традицій настільки міцно укорінилися у свідомості населення, що часом було простіше переосмислити їх, приурочити до подій з історії церкви, ніж заборонити. Не винятком було й одне з найважливіших свят Римської імперії, – Сатурналії.
Це було землеробське свято на честь глави всіх богів Сатурна.
Швидше за все своє коріння Сатурналії беруть ще з давньої Етрурії. В наслідок теплого Середземноморського клімату саме на початку другої половини грудня в Італії закінчувався сільськогосподарський сезон.
Незабаром Сатурналії, як і багато інших елементів культури та побуту етрусків, були запозичені римлянами. Сатурна вважали творцем облаштованого життя. Вже в роки імперії, римські філософи вважали, що ім’я Сатурн походить від слова «satu» що, означає сівбу, тобто сіяти. Одним із предметів, що ототожнювали з ним, був серп, за допомогою якого згідно з міфологією, відсікши соромне місце в Неба, він пустив на землю та в океани життя. Саме Сатурн навчив людей обробляти поля та використовувати добрива для підвищення родючості. За легендою, Сатурн прибув до Італії, де бог Янус зробив його своїм співправителем. Вважалося, що роки правління Сатурна було найщасливішим часом в історії Землі, т.я. землі рясніли їжею, всі люди були рівними і все було спільним.
Згідно з Амвросієм Феодосієм Макробієм, спочатку Сатурналії святкували один день на рік у чотирнадцятий день до січневих календ (17 грудня), але після введення Юлієм Цезарем нового календаря, свято пересунулося на шістнадцятий день до календ (19 грудня), через що одні святкували його 17 грудня, а інші 19-го. Суперечку вирішив Октавіан Август (27 р. до н.е. – 14 р. н.е.), ухваливши, що святкувати Сатурналії слід усі три дні поспіль. У правління Калігули (37–41 рр. н.е.) та Клавдія (41–54 рр. н.е.) час урочистостей продовжили до п’яти днів, а згодом і всі сім з 17-го по 23-е грудня. Додамо до них і свято Сигілярії. За іншою ж версією Сатурналії протягом семи днів святкували вже за часів Цицерона (106–43 рр. е.). В наслідок цього, на час проведення Сатурналії вже припадали святкування на честь лар та зимового сонцестояння (21 – 22 грудня). Можливо, що після 273–274 р. н.е. майже одразу за Сатурналіями 25-го грудня стали відзначати ще й свято Dies Natalis Solis Invicti, на честь народження Сола Інвіктуса (Непереможного Сонця), культ якого на державному рівні затвердив імператор Авреліан (270–275 рр. н.е.).
Важливим обрядом початку святкування було звільнення від пут статуї Сатурна. Проводились жертвопринесення. Не виключено, що на зорі існування свята могли бути і людські жертвоприношення. Так, Макробій у своєму творі «Сатурналії» повідомляє, що раніше в храмі як жертва богу встановлювалися людські голови, але Геркулес відмовив людей від подібного заняття, замінивши голови на воскові статуї, схожі на людську подобу.
Звідси нібито і пішов звичай посилати в Сатурналій один одному свічки та запалювати їх [Макробій Сатурналії I. 7 (31-32)]. Але все той же Макробій схильний вважати, що швидше за все запалювання свічок на Сатурналії було пов’язано з тим, що Сатурн вивів людство «з безрадісного і похмурого життя до світла та знання благодійних мистецтв» [Макробій Сатурналії» I. 7 (33)].
Перший день святкувань називали Опаліями, на честь дружини Сатурна богині Опи, яка була разом із Сатурном творцем плодів, і злаків. Вона ототожнювалася із землею та працею від слів «горі – земля», що дає харчування для людського життя і “орере – праця”, за допомогою якого народжуються плоди та злаки.
Після жертвопринесення та проведеного обряду біля храму проголошували «Io, Satvrnalia!», що ознаменувало початок святкування, після чого прямо на тому ж місці розпочинався святковий бенкет. На вулицях повсюдно проводились ігри. Вибирали «царя» Сатурналій, який керував на святкових розвагах, а самому надавали почесті та обсипали його пелюстками квіток на кшталт наших нинішніх конфетті. Влаштовували святкові ходи. Влаштовували вечірки. Люди дарували один одному подарунки. Однією з головних традицій було дарування свічок. Щоб багаті патрони не вимагали від своїх клієнтів дорогих подарунків було прийнято, дарувати їм лише прості свічки. Дарували пироги. У ці дні вироблялися і продавалися особливі керамічні фігурки, – sigilla, що виконували роль спокутної жертви Сатурну за себе та своїх близьких, що так само, вірогідно, відсилає нас до стародавніх жертвоприношень. На час святкувань припинялися всі війни, щоб повернутися до гармонії часів Сатурна. Цими днями всі люди вважалися рівними. На час святкувань раби могли їсти за одним столом зі своїми господарями, їм надавалася повна свобода, т. я. за правління Сатурна не було ні рабів, ні панів.
Маючи спочатку досить скромним списком релігійних свят, на кшталт Трійці та Великодня, християнство стало вбирати в себе місцеві язичницькі свята, перемагаючи їх шляхом переосмислення, надаючи забарвлення істинної віри. Цікаво, але нині головне християнське свято народження Спасителя в роки ранньої імперії не святкувалося. Наприклад, у римських катакомбах І–ІІІ ст. не було виявлено жодного зображення, що відбивало б народження Христа. Набравши сили і став державною релігією, християнству було необхідно перемогти своїх головних суперників, – сонячні культи, пов’язані із зимовим та літнім сонцестоянням, а також землеробські свята. Одним із таких суперників було солярне свято Dies Natalis Solis Invicti, як припускають, могло відзначатись 25-го грудня, після зимового сонцестояння. Сатурналії, на час святкування яких тепер у загальному семиденному святковому комплексі випадали не лише свято на честь Сатурна, а й Лареалії та головне, Зимове Сонцестояння, становили особливу загрозу. Спроба заборони Сатурналій на початку IV століття не увінчалася успіхом, і вони продовжили своє існування під назвою Брумалії. Врешті решт, щоб зробити свято, що так укріпилося в народі, нешкідливим для християнства, церква прийняла рішення переосмислити його. Об’єднавши Сатурналії з Dies Natalis Solis Invicti та іншими солярними святами, під ці дати було підтягнуте Різдво Христове, дата народження якого точно не відома.
На цьому сьогодні все. Сподіваюся, вам було цікаво. Щасливих Сатурналій та Різдва Христового!
Leave a Reply