1 січня 1912 року на запрошення міського голови Івана Способного в будинку міського парламенту зібралися члени і службовці міської управи для Новорічного привітання.
Звернувшись до присутніх, він сказав наступне:
«По стародавньому звичаю в перший день січня ми вітаємо один одного з Новим роком і з новим щастям. Не те щоб новий рік завжди був краще старого, – звісно, ні. Інший сенс відчуваю я іноді в цьому побажанні. Здається мені, наче схожі ми на подорожніх, що йдуть у невідому далечінь і не знають, де кому судилося зупинитися. І мандрівка наша сповнена несподіванок, усіляких небезпек і великих прикростей, і тим не менш, таємний двигун, інстинкт життя, безперервно штовхає нас вперед до визначеного кінця, але до невідомої мети. І кожен Новий рік є станцією на нашому шляху; до неї дістаємося ми стомлені, поранені, нерідко покалічені і завжди постарілі, але якщо ми залишилися живими, ми поспішаємо привітати один одного з благополучним проходженням смертельних небезпек. Але перед нами знову шлях, і ми неминуче повинні йти вперед, бо зупинка означає смерть, а майбутнє темне і таїть у собі, можливо, важкі випробування. І ось сьогодні стоїмо ми перед завісою, що приховує долю кожного з нас, і перед цим загадковим майбутнім, як перед всесильним ворогом, об’єднується рід людський, і ми без відмінності станів та племен з міста до міста, з країни до країни посилаємо один одному привітання з побажанням щастя на майбутнє. При такому розумінні цього звичаю я вітаю вас з прибуттям на станцію, на якій рукою часу написано «1912», і сердечно бажаю з найменшими втратами дочекатися наступної зустрічі в цій залі. З Новим роком, панове, з новим щастям!»
Статтю підготувала В. І. Лазебник, завідувачка відділу “Історія України і краю у ХVI – початку ХХ ст.”, почесний громадянин Дніпра.
Leave a Reply