Маріуполь – велике промислове і портове місто Приазов’я з біржею і таможнею. Протягом ХІХ ст. через нього велась торгівля хлібом з Європейськими державами, а з кінця ХІХ ст. ще й металом. Тому в місті знаходились віце-консульства восьми європейських держав: Австро–Угорщини, Греції, Італії, Німеччини, Великобританії, Іспанії, Бельгії, Франції, Туреччини. ТОМУ Й НАЗИВАЛИ МАРІУПОЛЬ – «ВІКНОМ У ЄВРОПУ»!
В Маріуполі я була двічі – у 2016 і 2018 рр. Наш музей разом з посольством Бельгії презентував в місцевому музеї виставку «Україна – Бельгія: історія взаємовідносин. К. ХІХ – поч. ХХ ст.» та виставку «Україна – Франція». Під час екскурсії по вулицях міста на вивісках кафе, ресторанів, магазинів часто зустрічалися назви «НІКОПОЛЬ» і «ПРОВІДАНС».
Відвідувачам міста вони мало про що говорять, навіть дивують своєю незвичайністю. Екзотика? Та ні, не екзотика, а історія, яка відкриває приховану за часів СРСР сторінку європейської історії Донбасу.
«НІКОПОЛЬ» і «ПРОВІДАНС» – прабатьки відомого усьому світові Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча (на честь академіка Зота Ілліча Некрасова). Першим розпочав роботу завод «Нікополь» Нікополь – Маріупольського Гірничого і Металургійного Товариства.
На початку вересня 1896 року до Феодосійського порту прибули три великі пароплави зі США з машинами, устаткуванням, будматеріалами для трубопрокатного заводу на замовлення товариства. Сотні залізничних вагонів знадобилося для перевезення вантажу до місця будівництва – грецької слободи Сартана, неподалік від Маріуполя.
Історія виникнення Товариства розпочалася 10 травня 1896 р., коли було затверджено його Статут. Засновниками стали СПб – Міжнародний банк в особі німця А. Ротштейна і Російсько–Американська промислова компанія (Russian – American Manufacture) в особі американця Едмунта Сміта. Основний капітал становив 3 млн рублів золотом(24000 акції по 125 руб.). Компанія придбала землю в районі Нікополя Катеринославської губернії і заснувала Покровський рудник у місцевості, де були знайдені поклади марганцевої руди світового масштабу.
Металургійний завод «НІКОПОЛЬ» став другим великим підприємством товариства. У вересні розпочалося його будівництво. Разом з устаткуванням для заводу зі США приїхало 80 майстрів, завдяки яким вже у лютому 1897 р. завод почав працювати, виробляючі труби для нафтопроводу в Батумі.
Компанія швидко розбудовувала свої потужності. Історія зберегла імена конструкторів, інженерів – доменників і будівельників доменних печей американців братів Джуліана і Вальтера Кеннеді, що вже у 1898 році дали перший чавун. Це були найкращі агрегати тих часів за продуктивністю, а за оснащенням обігнали аналогічні не тільки в Європі,але і в усій Російській імперії. Основною продукцією заводу були броня для потреб кораблебудування, чавун ливарний, труби гасові, нафтопровідні і газові.
Біржова ціна акцій товариства у 187,5 руб. становила 290 руб.(1898 р.). Перспективне і добре розвинуте підприємство через кризу і революційні рухи початку ХХ ст. припинило роботу. у 1901 році американці продали свою частку франко – бельгійським підприємцям. 1905 р. капітал становив вже 6750000 рублів, у 1917 р. – вже 15400000 руб., значна частина яких знаходилася в портфелі французьких капіталістів. 19% акцій товариства належали бельгійським бізнесменам і стільки ж німецьким з компанії Круппа.
Неподалік від заводу «НІКОПОЛЬ», на правому березі р. Кальміус, біля залізничної станції Сартана у 1898 році почалося будівництво металургійного заводу бельгійського акціонерного товариства «ПРОВІДАНС» – філії гіганта сталеливарної компанії, що мала заводи в Бельгії та Франції. Дочірня компанія, створена в Україні, зрештою переросла материнську. Societe anonyme PROVIDENCE RUSSE A MARIOUPOL створене 22 листопада 1897 р. в місті Маршиєн-о-Пон, Бельгія, з основним капіталом у 8 млн франків. Повна назва товариства «Товариство залізопрокатних і сталеливарних заводів, доменних печей, кузень і майстерень «Провіданс». У 1899 році завод почав роботу. Для розширення виробництва товариство потребувало чимало грошей, випустивши для їх збору аж (!) 125986 акцій. На одній з них за №00030 стоїть підпис голови Правління графа Леона Леоновича де-Терн. (1905р.). До складу Правління входили вісім відомих промислових і фінансових діячів Бельгії та Франції. На 1905 р. капітал товариства зріс до 30 млн франків.
У 1899 році Товариство пожертвувало 5000 рублів на улаштування Катеринославського вищого гірничого училища (сучасна «Політехніка» в Дніпрі).
Продукція заводу – сталь, чавун, залізничні рейки, лите залізо для різних промислових потреб. На 1912 рік капітал сягнув до 39 млн франків, а місцем Ради Товариства вже був Париж, а на чолі її стояли французи – генерал Делані і П’єр Дарсі. На заводі працювало 3000 робітників, було 4 доменні і 3 мартенівські печі. Річне виробництво становило 10 млн руб.
У 1918 році обидва заводи зупинилися. Після націоналізації у 1920 року заводи об’єднали під назвою «Маріупольські об’єднані металургійні державні заводи». У 1924 р. заводам надали ім’я Ілліча (на честь В.І. Ульянова, Леніна).
Валентина Лазебник, завідувачка відділом історії України і краю XIV – поч. XX |ст.
Leave a Reply