21 лютого відзначаємо День пам’яті Героїв Майдану. Але в цей день потрібно говорити не лише про загиблих учасників мирного мітингу, який переріс у протистояння не на життя, а на смерть. Цей день потрібно починати з розповіді про цінності, захищати які активні громадяни вийшли на майдани країни. Адже свої майдани та протистояння були ледь не в кожному великому чи малому місті Україні – і в Дніпрі, і в Запоріжжі, і в Харкові…
Отже цінності. В грудні 2013 р. група дослідників від Фонду Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва та Київського міжнародного інституту соціології провели опитування серед учасників Євромайдану в Києві та з’ясували, що 91,9% мітингувальників прибули в столицю з власної ініціативи та за власні кошти, приїзд 6,3% був організований громадською організацією, 1,8% – однією з партій. Майже 50% мітингувальників виявилися мешканцями Києва, 44% прибули з інших міст України, 6% приїхали з сіл, менше 1% – з інших країн. 62,7% учасників Євромайдану мали повну вищу освіту, 14,4% – неповну (були студентами), середню та середню спеціальну мали 22,1% мітингуючих, неповну середню – 0,8%. За що ж боролися ці непогано освічені небайдужі громадяни? Свобода, особиста й національна гідність, чесність, відповідальність, самостійність, ризик/інноваційність, доброзичливість, піклування про природу та оточення… по більшості з цих цінностях (якщо звернутися до даних Європейського соціального дослідження (ESS, 2010), в межах якого регулярно проводяться опитування в країнах Європи) євромайданівці співпадали з жителями таких розвинених та благополучних держав як Норвегія, Фінляндія, Естонія, Великобританія, Нідерланди, Данія, Бельгія, Німеччина…
І якби ж то влада дбала про виховання згаданих цінностей у решти населення, то ми б замість воювати, були зараз в десятці найпотужніших європейських країн – для початку хоча б у ціннісному полі. Але нездатна осягнути тонкощів культурно-економічного розвитку влада діяла навпаки, знищуючи крижаною водою, вогнем і кулями снайперів своїх громадян, які хотіли свободи, поваги та справедливості. Як наслідок – 107 загиблих учасників Революції Гідності, людей різної національності, віку, освіти з усіх регіонів України та з-за кордону, серед яких були успішні підприємці й незаможні пенсіонери, науковці, митці, студенти… У тому числі й наш земляк 20-річний Сергій Нігоян (с. Березнуватівка, Солонянський район, Дніпропетровська область), на честь якого названий проспект в Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра. Нажаль, з Євромайданом пов’язано багато міфів, вироблених російською пропагандою. Нібито на Майдані ненавиділи жителів Донеччини. Брехня. Зберіглося безліч фото наметів на Майдані з написом «Донецьк», мешканці яких дружньо грілися біля спільного вогнища та скаржились на своїх олігархів. Розраховуючи на необізнаність населення з хронологією подій Революції Гідності, пропагандисти стверджують, нібито Євромайдан був організований окремими політичними силами. Які (якщо слідувати логіці) змусили Януковича розтринькати бюджет, з’їздити до Росії позичати гроші, заявити про курс на євроінтеграцію, через день скасувати євроінтеграцію, побити людей, які вийшли протестувати проти безтолкової політики, а потім убити понад сотню тих, хто вийшов протестувати проти побиття мирних протестувальників, і врешті утекти в іншу країну… (Де б нам знайти такі політичні сили?..) Кажуть, якби не Майдан, не було б війни. То погляньмо знову на соціологію, а саме на ставлення українців і росіян один до одного станом на травень 2014 р.: 52% українців усе ще позитивно ставилися до російських громадян загалом (не зважаючи на анексію Криму й початок російсько-української війни!), у той час як позитивного ставлення до українців з боку російського населення вистачило лише на 35% жителів РФ*.
То хто ж кого ненавидів? Якби російська влада не намагалася контролювати нашу країну, через маріонетковий уряд не розставляла би на найвищих посадах людей з двома паспортами в кишені, не перекривала Україні шлях до вільного розвитку та європейських цінностей, не було би тоді Євромайдану та загиблих борців за свободу. І війни зараз не було б.
*Матеріали дослідження доступні на сайті Київського міжнародного інституту соціології за ЛІНКОМ.
Лекцію можна побачити онлайн на сторінці музею у Facebook.
Leave a Reply