20 березня 1937 р. Київська міська рада виділила земельну ділянку біля селища Биківня для «спеціальних потреб» НКВС, від того часу територія площею близько 4 гектарів стала могилою тисячам безвинно розстріляних жертв репресивної системи. Тривалий час влада ретельно приховувала правду, і лише остання Урядова комісія, робота якої була поновлена 8 грудня 1988 р. під тиском громадськості, після розкопок, експертиз та ексгумації визнала, що у Дарницькому лісництві біля селища Биківня поховані жертви саме сталінських репресій 1930-40-х рр., а не німецької окупації, як це стверджувала офіційна версія. Взуття було привезене до музею однією із авторів даної виставки, співробітницею музею Л.М.Марковою, яка в ході робочого візиту до Києва познайомилася зі слідчим з особливо важливих справ республіки В.К.Ігнатієвим. Саме від нього був отриманий письмовий дозвіл на відвідання спецскладу, де зберігалося взуття розстріляних, з можливістю взяти певну кількість (11 одиниць) цього взуття в якості експонатів для виставки. В контексті відновлення історичної правди «Биківнянські могили» посідають непересічне значення, адже це чи не найперший випадок, коли комуністичні можновладці у відповідь на громадську активність ініціювали проведення досліджень та офіційно визнали злочини своїх попередників проти власних громадян.
