21 червня в 1971 року, о 14 годині 30 хвилин, поблизу м. Орджонікідзе Дніпропетровської області, в кургані Товста Могила Б. Мозолевським була знайдена Золота Пектораль – нагрудна прикраса скіфського царя IV століття до н.е. – вагою 1148 грамів, 30, 6 см в діаметрі, виконана із золота 958 проби в техніці литва із застосуванням паяння, карбування, зерні, скані і емалі.
Поряд із скарбами Тутанхамона Пектораль стала головною археологічною знахідкою ХХ ст. Майже відразу після виявлення за особистим розпорядженням В.В. Щербицького Золота Пектораль, як безцінна археологічна знахідка, була перевезена до Києва, де зберігається в музеї історичних коштовностей України (філія Національного музею історії України).
Через 30 років Пектораль, якою захоплювалися мешканці країн Европи, Японія, Канада, США вперше побувала на землях Скіфського степу – в квітні-травні 2006 р. вона експонувалася в Дніпропетровському історичному музеї.
ПЕКТОРАЛЬ. ЗОЛОТА СИМФОНІЯ.
Латинське слово “пектораліс” означає “нагрудний”. Проте не кожну нагрудну прикрасу називали пекторалю, а лише ті, які мали право носити, скажімо, єгипетські фараони, римські імператори, високі сановники стародавнього світу.
Надзвичайна краса і виняткова цінність пекторалі з Товстої Могили свідчать про могутність Скіфського царства. Археологи пов’язують скарби Товстої Могили з IV століттям до н.е. і, зокрема, із часом правління Ськифією Атея.
Композиційно Пектораль – це три рогоподібні яруси, з’єднані між собою скрученими “ланцюжками” золотих порожніх трубочок. На кінцях – крихітні литі голівки левів. Леви тримають в пащах кільця для шнурка, за допомогою якого цар вішав прикрасу на шію.
У нижньому ярусі – жорстока боротьба травоїдних тварин із хижаками. Особливим драматизмом наповнена боротьба коней з кровожерливими грифонами. А от лев і леопард напали на дикого кабана і оленя, пси женуться за зайцем.
Грім стихав за долиною,
Зашархав на глині.
Окрай балки Хоминої
Паслись коні гливі.
Де не візьмуться – грифони!
Впали ніби кара!
Тай на кинулись на коней,
Що не кінь – то пара.
Бьють крильми – жалю немає,
Щей ревуть жахливо!
То один хребет ламає,
Други б’є в загривок
А у верхньому ярусі пекторалі – спокій і лад. У центрі двоє чоловіків шиють одяг. Справа – кобила із лошам, корова із телям, вівця, коза із козеням і злітаючий птах. Хлопець, підібравши під себе ноги (по східному звичаю) доїть вівцю. Ліворуч – ті ж тварини з молодим приплодом (але в іншій композиції), а юний скіф, подоївши вівцю, затикає амфору з молоком зірваною травою: так зберігали молоко від швидкого скисання.
Світе мій щирий, який ти чистий
Світе прозорий який ти гожий
Хочеться ноги в росу вмочити
І цілувати у вічі рожи
Буйно огудина переплилася
Квіти медами течуть крізь огудину
Світе оспіваний перепелами,
Жайворами, горлицями, сорокопутами
Сяй і слався наш добрий світе
Небо своє прихили над нами
Ми твої паростки, ми твої діти
Будьмо ж не пасинками а синами!
І між цими двома ярусами як між двома світами проліг Степ! Нескінченний як всесвіт! З буйством трав і пташиними співами.
Обличчя людей на пекторалі вельми індивідуальні. Не виключено, що це портрети замовників. За висновком антропологів, що вивчали останки царського поховання з Товстої Могили, ця ще не стара людина була важко хворою. На обличчі одного з бороданів – сліди захворювання. Взагалі, точна і довершена кожна золота скульптурка, – і, очевидно, створена з натури. Навіть амфора, куди збирає молоко юний дояр, цілком конкретна. Такі посудини виготовляли тільки в Криму.
Хай це вбрання із білого руна
Йому в дорозі буде як молитва.
В грифонах даль і в вії звірина,
А треба й ти бо Світу треба Світла!
Готуй же сир і паку ікумис,
Готуйте душі про добу новітню.
Нехай обранцю легким буде спис –
Він все пройде і принесе ту квітку!
І зійде сонце і відступе ніч,
І дощ напоє землю не политу!
І птиці розлитяться усебіч
Любов і Мир повідуючи світу!
Проте, як узгоджується ця антропологічна, анатомічна, етнографічна точність із великою кількістю міфічних персонажів, із сюжетами просто неможливими в природі, ці сцени розквіту природи, зображені в середньому ярусі, спокій верхнього ярусу із позбавленою усяких емоцій, і відтого ще страшнішою, смертю, що не дає надію на спасіння та усепоглинаючим жахом її жертв? І чому такі різні сюжети потрапили в царську нагрудну прикрасу?
ПЕКТОРАЛЬ. ТАЄМНИЦІ.
Золота пектораль є шедевром стародавніх майстрів. Складність сплетення фігур, їх ракурси говорять про високий рівень їхньої майстерності. Автор золотого дива був, можливо, причорноморським елліном – нащадком переселенців із Середземномор’я, що осіли на берегах Понта Евксинського в VII-VI ст. до н.е.
Проте, деякі дослідники вважають, що він міг бути і етнічним скіфом (адже майстер досконало знав скіфську міфологію, скіфські звичаї і обряди), та, поза сумнівом, що довгий час він прожив і вчився в Пантікапєї – столиці ювелірного ремесла північного Причорномор’я. Він чудово володів всіма (часом загадковими для нас) тонкощами античного ювелірного мистецтва. Пектораль виконана з великою майстерністю.
Кожна деталь вражає закінченістю, філігранністю. Ідеальні пропорції зображених тварин у спокої і в русі, способи “вписування” фігур у фоновий простір, роблять це творіння близьким до витворів грецького мистецтва тієї пори, зокрема, до барельєфної скульптури на фронтонах грецьких язичницьких храмів, навіть до такого всесвітньо відомого, як Парфенон.
Про зміст зображень на пекторалі сперечаються вже три десятки років.
Версія перша. Модель Всесвіту.
Триярусна будова пекторалі, мабуть, відображає уявлення скіфів про Всесвіт.
Внизу—боротьба коней з фантастичними грифонами, дикі звіри: можливо, це образ світу стихій, світу демонів, світу, чиє коріння йде в підземне царство, у володіння смерті.
Середній ярус заповнений великими, прикрашеними блакитною емаллю квітками, зображеннями гілок і птахів. Він може символізувати дерево життя, – атрибут скіфської богині-матері Табіті.
Верхній, основний ярус зайнятий неймовірно виразними, «документальними» сценами життя кочовища. Два напіводягнені бородані, відклавши сагайдакі з луками, шиють одяг з баранячої шкури; поряд молодий скіф доїть вівцю, ходять коні і корови, злітають птахи. Є думка, що це не просто побутові замальовки, а образ вищого світу, де творять урочистий новорічний обряд. І не прості скіфи возяться із овчиною, а два легендарних володарі в Світі Горішньому шиють магічне вбрання із золотого руна… Чи не того, за яким плавали аргонавти?..
Новий рік починався у скіфів у весняне рівнодення – в кінці березня, коли все оживае дихає весною. Новорічне свято було у скіфів найзначнішим культовим святом. Вважалося, що набирається цілющих сил не тільки все живе в природі, але і сам цар наповнюється свіжою силою і мудрістю, оскільки символічно вступає в священний шлюб із богинею родючості. Більш того, скіфи вірили, що в новорічне свято їх царі давали поштовх цілому річному циклу, життєдайним силам природи.
Вся композиція, безумовно, має релігійне значення.
Три світи—корені, стовбур і крона Світового Древа, вони ж царства мерців (демонів), живих людей і вищих, божественних істот—були основою космогонії багатьох племен. Зображення тварин також носять символічний характер. Так, заєць в скіфській міфології – уособлював щастя (таке ж невловиме і полохливе, таке, що боїться щонайменшого шереху). Під час святкування скіфського нового року чоловіки племені здійснювали ритуальне полювання на зайця. Два коники (а за зтвердженнями ентомологів – це парочка, цебто самець і самиця) символізували продовження роду.
Версія друга. Карта володінь скифів.
На знаменитій пекторалі Мозолевського відображена символічна карта стародавніх володінь скіфів (“скіфського квадрата”, по Геродоту), Чорне море і прилеглі до нього землі. Добре помітна лінія морського узбережжя від Босфору до Кавказу. На карті немає Азовського моря. Але, за даними українських археологів-підводників, в давнину рівень азовських вод був нижчий теперішнього на 9-12 метрів. Керченська протока також ще не існувала. Фактично, було наявне лише вузьке прісноводне озеро Меотіда. Так от, – воно на пекторалі є!..
Важливо підкреслити, що всі фігури пекторалі, по своїх контурах схожі на 16 особливих територій – земель, які свого часу входили до складу Великої Ськифії (6 ст. до н.е.), це т.з. легендарні “благі землі”, що розміщені від Алтая ка Іспанії. У центрі головна земля – Ськифія (нині Україна). На пекторалі вона зображена у вигляді баранячої шкури-егіди, яку тримають два скіфських царя брати Пал і Нап, нащадки легендарного Скіфа, що, певне, означає двовладдя. Якщо перевернути пектораль нижнім, опуклим краєм догори (а саме такою предстає прикраса, коли її піднімають з грудей до очей), на овечій шкурі можна побачити Кримський півострів, характерні контури півдня України! А рука того царя, що стоїть навколішки ліворуч, вказує на точку в околицях Мелітополя…
Опуклості на пекторалі позначають гори і підвищення, глибокі лінії – річки. Можна розібрати в золотому плетінні частини територій теперішніх Росії, Молдавії, Грузії, Румунії, Болгарії, Туреччини…
Очевидно, вся ця географічна премудрість 2500 років тому була зрозуміла лише спеціально навченим персонам, жерцям, царям, воєначальникам. Володар завжди носив із собою схему своїх володінь!
Версія третя. Календар.
На думку дослідника С. Паукова, в скіфському році 16 місяців по 23 дні в кожному, оскільки його структура розрахована на 368 днів (16 х 23 = 368). Але, скіфи вже в ті часи знали, що в році 365 днів. Для корекції відліку часу за своїм календарем вони просто не враховували 3 дні (21,22,23 червня) в період літнього сонцестояння (368-3=365). У високосний рік не враховували 2 дні – 22,23 червня (368-2=366). Час також обчислювали і великими періодами по 16 років – т.з. скіфськими індиктами, назви яких такі ж як і у місяців року. (Грецький індикт колись дорівнював 15 рокам.)
Скіфи були язичниками, тому у кожного дня, місяця, року, іиндикту, і так далі були свої божества часу у вигляді домашніх тварин, які були розташовані на пекторалі по колу. Всього їх було 16. Зодіак – це “коло тварин”.
Новий рік святкували 21 березня в день весняного рівнодення, при цьому відлік часу починали з 1 січня, як за григоріанським календарем, яким ми зараз користуємося.
Скіфське літо – це період з 3 квітня по 30 вересня. На пекторалі до цього періоду скіфи зображені в теплих каптанах, а в літній період вони зображені напіводягненими, що вказує на спеку. До речі, пектораль – це ще і точний астрономічний прилад – стародавній сонячний годинник.
Таємницю календаря пекторалі знали тільки царі і жерці, інші представники еліти скіфського суспільства, що допомагало їм, на основі знань, управляти народом
Докладніше про цю і інші версії можна дізнатися:
ПАУКОВ С.М. «Тайны золотой пекторали».
Пауков С. Золотое руно и праобразы фигур древней скифской пекторали
КУРГАН ТОВСТА МОГИЛА.
“Батько історії” Геродот, що відвідав Скіфське царство в пору його розквіту, в V столітті до н. э., очевидно, був свідком похмурого і пишного ритуалу поховання покійних володарів. Царівирушали в світ інший зі свитою з жінками, яких вбивали на могилі, слуг, коней. З ними ховали зброю, коштовності, посуд і масу побутових предметів, які повинні були служити господарям у загробному світі.
Всупереч сумнівам багатьох учених минулого, епохальні археологічні відкриття ХІХ-ХХ століть довели, що грецький історик нічого не вигадав і не перебільшив. Розкопки кургану Товста Могила черговий раз підтвердили це.
… Зоряний час прийшов до вченого раптово. Мозолевський не мав тоді ані ступенів, ані звань; був позаштатним співробітником Інституту археології АН УРСР. Він добровільно погодився очолити розкопки кургану Товста Могила – на думку колег, безперспективного.
Велетенський пагорб височів на території гірничорудного комбінату в Дніпропетровській області, неабияк заважаючи господарям комбінату, – вони і наполягли на розкопках.
Мела лютнева завірюха, коли Борис Мозолевський узявся за справу. Він був романтиком і вірив в чудеса. Пізніше Мозолевський писав: “Переді мною стояла гора, яка двадцять три сторіччя німо зберігала свої таємниці; гора, під якою лежали стародавні володарі. Почався тяжкий і нерівний поєдинок із вічністю. Два тижні підряд я піднімався о 5.30 і по 16 годин щодня, без відпочинку і вихідних, вдивлявся в землю”.
Поряд із ім’ям удачливого археолога варто пригадати ім’я доброго генія експедиції, директора комбінату, Григорія Середи. Він дав бульдозери і інші могутні машини.
Розкопки посувалися швидко. Та люди витримували насилу:дубіли від морозу, глохнули від реву машин, “мертві падали в ліжко, щоб завтра знову продовжити цей скажений поєдинок з курганом”.
Першою значною знахідкою стали чудові прикраси воза і похоронної кінської збруї: бронзові ажурні навершія, дзвінки-дзвіночки, близько двохсот візерункових блях.
“Нагорі” зрозуміли, що Товста Могила коштує зусиль. Сформували повноцінну експедицію.
Під восьмиметровим насипом копальців чекали багатющі, не потривожені ані стародавніми, ані нинішніми грабіжниками поховання скіфської цариці і хлопчика, ймовірно, її сина, що лежав в алебастровому саркофазі.
У цілковитій відповідності з описом Геродота, одяг небіжчиків був обсипаний коштовностями. Цариця лежала в сукні розшитому золотими пластинками з орнаментами і зображеннями тварин.
Її шию обіймав масивний обруч-гривна з того ж благородного металу, з майстрово виконаними фігурками левів, руки “закуті” в золоті обручі, пальці обсипати перснями. Висока шапка також була покрита золотими пластинами. У руках вона тримала дзеркало – магічний предмет для скіфів. Цариця знаходилася в оточенні численних служниць, що забажали піти зі своєю пані до світу іншого…
Головна камера, місце поховання самого царя, на жаль, виявилася розграбованою. Але при вході в неї археологи, вже завершуючи свою денну працю, знайшли тайник, не помічений грабіжниками. Надамо слово Мозолевському: “Я розчищав густий глиняний наплив, що покривав підлогу, і відчув, як щось дряпнуло палець. Серце відчайдушно йокнуло. Обережно відвернувши глину, я побачив, як блиснуло золото, і якимсь невідомим відчуттям зрозумів, що це саме воно.”
…1 червня 1971 року, о 14 годині 30 хвилин, поблизу м. Орджонікідзе Дніпропетровської області, Борисом Мозолевським була знайдена золота пектораль…
Відгуки преси:
БЛИК.UA
24.03.2007
Анна Мамонова
Уникальнейшая золотая скифская пектораль покинула стены столичного музея драгоценностей. Все СМИ протрубили о том, что реликвия под усиленной охраной отправилась на экспозицию в Днепропетровск. Но это же, невозможно! Пектораль относится к величайшим драгоценностям планеты и оценивается в $150 млн. Согласитесь, за таким украшением охотники всегда найдутся.
Взволнованный, «БЛИК» позвонил в музей, где хранится украинская святыня. Там, слава Богу, насуспокоили.
– В Днепропетровск мы отправили копию пекторали. Оригинал по закону не может покидать стены нашего музея, – говорит хранительница драгоценности Татьяна Шамина. – В регионы поехал ее двойник – заверяю вас, очень хороший и стоит он тоже немалых денег – 25 млн. грн.
Копия скифской пекторали пробудет в Днепропетровске больше 2 месяцев. Как и оригинал, она весит 1 148 граммов, только она не золотая, а позолоченная. На экспозиции введены жесткие меры охраны, посетителей запускают по 20 человек.
– Этот двойнник в точности соответсвует оригиналу, до мельчайших деталей, – поясняет Игорь Лобортас, директор ювелирного дома «Лобортас и Карпова». – Копия не менее прекрасна, чем оригинал!
АФИША ДНЕПРОПЕТРОВСКА
Выставка Пектораль. Возвращение.
Прекрасным летним днем недалеко от города Орджоникидзе группа археологов под руководством Бориса Мозолевского завершила раскопки скифского кургана Толстая Могила, где в IV веке до н.э. был погребен один из скифских царей. С первого взгляда ученым стало ясно, что царскую могилу кто-то уже успел навестить и (как могло показаться) выгрести все сокровища подчистую.
Разочарованные археологи отправились было прочь, когда один из них вдруг заметил что-то блестящее под ногами. Благодаря осыпавшемуся грунту грабители «проморгали» нагрудное украшение царя, сделанное из чистого золота и весившее больше килограмма (если быть совсем точными, 1148 граммов). Так 21 июня 1971 года на территории нашей области была обнаружена знаменитая Золотая Пектораль, которая наряду с сокровищами Тутанхамона считается главной археологической находкой XX столетия.
Бесценный полумесяц сразу же увезли в Киев, и лишь через тридцать шесть лет пектораль вновь (да и то, к сожалению, ненадолго) вернулась в наш город. Сложно поверить, но факт остается фактом: оказывается, древние скифские мастера в совершенстве владели различными технологиями обработки металла.
Литье, пайка, чеканка, зернь, скань, эмаль – и все это почти две с половиной тысячи лет назад, задолго до изобретения мартеновских печей, бессемеровского способа литья и порошковой металлургии! Многочисленные фигурки людей и животных выполнены с филигранной точностью (ученые даже полагают, что их создавали с натуры). Так что сегодня у нас появилась поистине уникальная возможность собственными глазами увидеть эту «энциклопедию жизни скифского народа».
А «в пандан» к пекторали демонстрируются ножны скифского меча акинака (тоже золотые). Во-первых, всякий бриллиант нуждается в оправе, а во-вторых, золото и война, как известно, всегда идут рука об руку. Иначе у нас пока просто не получается.
Факты. Культура. 24.03.2007 12:57
В Днепропетровск привезли Скифскую пектораль
Выставка одного экспоната откроется в Днепропетровске. После 36-летнего перерыва знаменитая Скифская золотая пектораль вернулась на малую родину. В 1971 году ее нашли возле райцентра Орджоникидзе во время раскопок кургана Толстая Могила.
Вместе с сокровищами Тутанхомона Пектораль стала главной археологической находкой 20 века. Золотое украшение весом килограмм 200 граммов носили скифские цари, как симовол плодородства.
В основном находка путешествует по миру, зарабатывая деньги Украине.
В Днепропетровске обеспечат усиленную охрану, для посетителей экспозиции действует специальный режим. Экскурсантов – не больше 20 одновременно. Сначала им покажут фильм о Пекторали. И лишь на несколько минут разрешат зайти в комнату, где будет экспонироваться уникальное произведение. //ICTV 24.03.2007 12:57
Відеофільм «Пектораль. Повернення … »
Спільне виробництво Дніпропетровського історичного музею та телерадіокомпанії «Стерх»
Ідея: Капустіна Н.І. – директор ДІМ
Автори сценарію: Гайда Л.А. – зав. науково-просвітницьким відділом, Москалець А.А. – с.н.с. ДІМ
Режисер, монтаж, комп’ютерна обробка – Лещенко А. – співробітник телерадіокомпанії «Стерх ».
Вірші Б. Мозолевського читає актор молодіжного театру «Верим!» М. Ряпулов
Дніпропетровськ, 2007
