Актуальним для музеїв України залишається приведення експозиції до сучасних вимог. Історична частина експозиції Херсонського краєзнавчого музею була побудована у 1982 р., мала всі стереотипні недоліки, притаманні тому часові і потребувала вдосконалення і змін.
Розробка плану вдосконалення експозиції згідно з загальною концепцією розвитку Херсонського краєзнавчого музею вміщувала у себе створення сучасної експозиції з максимальним (через фінансові проблеми) використанням існуючого музейного обладнання.
Складність цього завдання полягала у тому, що необхідно було переглянути підходи до традиційного трактування фактів нашої історії, їх взаємного зв’язку і протиріччя, «випрацьовувати» власну позицію, не чекаючи, доки вітчизняна історична наука остаточно розставить всі крапки над «і». Переосмислення, очищення від фальсифікації потребує уся історія України і особливо її «радянський період», який у традиційних експозиціях починався з ключового моменту – соціалістичної революції у жовтні 1917 р.
З залу, що носить назву «Херсонщина у 1917– 1919 рр.», і розпочав певну реекспозицію Херсонський краєзнавчий музей.
Перш за все необхідно було звільнитися від класового підходу до історії, за яким була створена попередня експозиція, «дозування» історії, що завжди приводить, до її викривлення. Добитися превалювання місцевого матеріалу над загальноісторичним, максимально наситити експозицію оригінальними предметами епохи, які є найбільш аутентичним джерелом інформації. Передбачається введення до експозиції контрастних матеріалів,, що відображають різні підходи, протиріччя точок зору,, вступають до діалогу один з одним, дозволяють відвідувачам порівнювати різноманітні позиції й цінності, стимулюють емоції й мислення. Планувалося також використання принципу історичної реконструкції, показу не тільки самих предметів, але й середовища, в якому вони побутували. Враховуючи цікавість до матеріального боку життя і для «занурення» відвідувача у епоху, передбачалося широко використовувати предмети побуту, одяг тощо. Атрактивність експозиції мали підвищити певні елементи театралізації та художньої символіки. Всі ці концептуальні положення лягли в основу концепції реекспозиції.
Поставлене завдання потребувало підготовчої наукової роботи. Ще в попередні роки співробітники музею1 провели наукове дослідження окремих тем даного періоду, які потім лягли в основу підготовки матеріалів та експонатів для реекспозиції.
Були ретельно опрацьовані фонди Держархіву Херсонської області, налагоджені зв’язки з місцевими колекціонерами старожитностей, і речі, отримані від них, знайшли місце в експозиції.
Вирішальним етапом у створенні музейної експозиції” залишається розробка наукової концепції, структури і ТЕПу. Для цього було створено авторську групу, до складу якої увійшли О.С. Гончарова та Л.В. Бараковська. Тематичну структуру та ТЕП розроблено на основі систематичного підходу й використання історико-хронологічного, комплексно-тематичного і проблемного, принципів. Останній дозволив позбутися фактологізму й ілюстративності, дав можливість зосередитися на найбільш актуальних проблемах і явищах.
При цьому було значно скорочено обсяг матеріалів; про діяльність більшовиків на користь більш повного показу інших політичних сил. Хронологічно ТЕП охоплює період від лютого 1917 р. до березня 1919 р. Наскрізною темою можна вважати «Становлення української державності». Було введено такі нові теми і підтеми, як: «Виникнення Центральної Ради», «Херсонська Українська губерніальна Рада», «Політичні партії та громадські установи на Херсонщині у 1917 р.», «Проголошення автономії та УНР», «Херсонщина в період гетьманщини», «Херсонщина під час Директорії» та інш.
Враховуючи, що архітектурно-художнє рішення залу повинно було бути видовищним, музей запросив до участі в роботі заслуженого художника України В.Г. Балаша, який мав великий досвід роботи у театрі. Іншою причиною запрошення театрального художника було небажання «перевантажувати» експозицію плоскісним матеріалом, так як незважаючи на проведену збиральницьку роботу, було недосить речових експонатів-оригіналів. Традиційна теорія й практика радянського музеєзнавства вчила «відвертатися» від музейної умовності на користь «документальної відповідності», яка на практиці є важкодосяжною. Асоціативні прийоми і речі вважалися вторинними до документального матеріалу. При: цьому майже завжди виникали дві альтернативні складності: документів або замало чи занадто багато. Так було і в нашому випадку. У старій експозиції ідеологія переважала видовищність, що було досить не цікава відвідувачам. Перед авторською групою постало питання: як зацікавити «заїждженою», але складною і важливою темою? Як змусити відвідувача замислитися над цією темою і, більше того – задавати собі питання й шукати на них відповіді? Потрібно було музейними засобами відбити складний історичний період падіння самодержавства, лютневої і жовтневої революцій, виникнення й діяльність Центральної Ради та інше. Звісно, це мало протирічні відгуки й оцінки, але на це ми саме і сподівалися. Головне, що експозиція не залишала байдужими. Бо нашою метою було наштовхнути відвідувача на гострі запитання, а не давати готові відповіді. Ми не просто перелічували у хронологічному порядку події тих років, а запропоновували глядачеві своєрідну музейну версію про малоросійську провінцію, до якої докочується і яку захльостує «революційна хвиля», що викликана камінцем, кинутим у столичному Петрограді. Хотілося показати революційні події очима звичайної .людини, адже історія цього періоду у радянських музеях традиційно викладалася через призму «основополагающих» документів. Другою ідеєю концепції було зробити сучасника ніби учасником тих подій, щоб відвідувач відчував себе всередині подій. Хоч ідея театралізації експозиції вже не є новою, доводилося чути й скептичні відгуки музейних співробітників, які доводили, що те, що створюється, не є «класичним» музеєм. Арбітрами тут стали відвідувачі, які, в цілому, з цікавістю сприйняли нову експозицію.
Залу умовно поділено на 2 частини – життя до жовтня 1917 р. й після. Свою роль тут відіграє й кольорове рішення, яке передає перехід чи грань між спокійно плинучим життям й великим зламом епохи.
Музейними засобами ми зробили спробу показати , проблему зміни й протиставлення двох ідеологій – Християнської і марксизму. В одному куті експозиції розміщено ікони з ліком Христа, в іншому – йому протистоїть плакат з зображенням «вождя світового пролетаріату» Леніна, від якого як від епіцентру вибуху розходяться в усі боки промені-павутиння, на яке приліпилися листівки з більшовицькими гаслами. Кожен відвідувач, у залежності від свого світосприймання, побачить у цьому своє. Символічні протиставлення музичного інструменту та зброї. Старе дзеркало у інтер’єрі викривлює реальність–символ розходжень між світом, що проголошувався, й реальною дійсністю.
Створення експозиції проходило як творчий науковий процес, пошук, осмислення й співставлення матеріалів, вироблення узагальнень в предметно-образній формі. Вона побудована таким чином, що не відкриває одразу всього, дає можливість для роздумів і запрошує прийти сюди ще раз. Презентація нової експозиції для широкого загалу відбулася 18 травня 1997 року у Міжнародний день музеїв. Зараз триває робота по підготовці до реекспозиції наступних 2-х залів, у яких будуть відображені події громадянської війни.
О.С. Гончарова, В.М. Асламов (Херсонський краєзнавчий музей)
Джерело: Музей на межі тисячоліть: минуле, сьогодення, перспективи. (Збірник тез доп. та повід. міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-літтю від дня заснування Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького). – Дніпропетровськ, 1999. – 177 с.
