Остаточна розв’язка з Дорошенком.— Похід Сірка проти татар.— Перший похід турків під Чигирин.— Намагання царя, султана й хана прихилити Сірка на свій бік.— Стосунки Сірка з Юрієм Хмельницьким.— Прибуття на Січ царських послів Перхурова та Карандєєва.— Листування Сірка із Самойловичем.— Втеча турків і татар з-під Чигирина.— Ухиляння Сірка від походу на Чигирин і докірливий лист йому з цього приводу від гетьмана.— Приїзд на Січ царського посла з розпитуванням про причини ухиляння Сірка від походу,— Відповідь Сірка й запорожців на цей запит.— Повернення посла в Москву і його розповідь про наміри та дії. запорожців.
Так чи інак, але у Москві вирішили якомога швидше завершити справу з Дорошенком, поки до нього не прийшли на допомогу турки й татари, тим паче, що на такому прискоренні наполягав і гетьман Самойлович. За царським указом вдруге проти Дорошенка рушили до Дніпра російські, під орудою Ромодановського, і козацькі, під орудою Самойловича, війська. На цей раз Дорошенко, після невеликих вагань, здався союзникам, склав перед ними військові клейноди і відкрив Чигирин для вступу російських та козацьких військ. При розпитуванні Дорошенка про заміри турків і татар він з-поміж іншого розповів і про те, що турки збиралися побудувати на Запорожжі свої міста: на Чортомлицькій Січі, біля Хортиці та на правому березі Дніпра, в Кодаці, звідки можна було б усією Україною верховодити.
Після здачі Дорошенка Самойловичу Сірко, мабуть, зовсім заспокоївся. Наказний кошовий отаман Василь Криловський сповіщав Самойловича, що листопада 11 дня Сірко з товариством розташувався на Низу і, будучи вірним своїй природній схильності чинити військовий промисел над бусурманами та бажаючи прислужитися вітчизні, усьому християнському світу та царській величності, рушив проти татар, які поверталися з Польщі в Крим. Кошовий прагнув татарським військам шкоди завдати і християнських невольників із катівських рук визволити.
А тим часом виникло питання, куди подіти Дорошенка — чи залишити його в Малоросії, чи відправити до Москви. На початку грудня 1676 року гетьман Самойлович з цього приводу писав цареві, що відсилати Дорошенка в Москву незручно через неприємність, яку у зв’язку з цим можна чекати від Сірка: «Коли Сірко з усією своєю старшиною дізнається про те, одразу ж рознесе по всій Україні, між військовими людьми й посполитим народом, різні чутки, домагатиметься повернення Дорошенка, а все для того, щоб лити воду на свій млин, на шкоду вашій царській величності та для паплюження мене за недбальство. Він почне дорікати мені, що я допускаю стосовно Дорошенка беззаконня і маю намір заслати його в Сибір». Цар цілком погодився з такими доказами гетьмана, і тому Дорошенко був на якийсь час залишений у Малоросії, але згодом усе ж відправлений до Москви. Одначе й тут гетьман прохав царя, щоб Дорошенко жив у Москві на видноті, «аби посланці мої та Сіркові, коли буватимуть у Москві, бачили його і відали, що він живе при милості царської величності».
На той час Сірко все ще миролюбно ставився до гетьмана Самойловича. «Сірко нині під турецькі й кримські містечка ходив і з татарами перемир’я розірвав»,— писав про нього сам гетьман до Москви. У такому ж мирному настрої перебував Сірко і в ставленні до царя, тим більше, що одразу після від’їзду Дорошенка в Москву кошовий одержав од государя листа з приємною звісткою про те, що колишньому гетьманові виявлена у столиці «велика шана і премногая царська милість».
Одначе такий настрій Сірка стосовно російського царя і малоросійського гетьмана тривав недовго. Це виявилося на початку 1677 року, з часу так званого першого Чигиринського походу татар і турків. Бусурмани давно погрожували новим походом на Україну і нарешті весною 1677 року вирішили здійснити свій намір. Зачувши біду, російський цар заздалегідь почав готуватися до оборони. Передовсім він послав Сіркові грамоту з повідомленням про заміри ворогів і про необхідність чинити над ними промисел. Велено було Петру Дорошенку також листовно застерегти кошового. Наказано знову розпитати Дорошенка, де турки збиралися, оволодівши Україною, закладати міста, на що отримано було ту ж саму відповідь: увага ворога завжди була прикута до острова Хортиці, урочища Кічкаса та міста Кодака за сімдесят верст од Січі. Цар велів взяти в облогу фортецю Кодак і послати туди лише човни, щоб ворог не зміг знайти там пристановища.
Але в той час, коли цар і гетьман так настійно домагалися взаємодії із Сірком, на нього накидали оком і турки з татарами. Султан, утративши Дорошенка, висунув замість нього свого бранця Юрія Хмельницького і через нього почав схиляти Сірка на свій бік. Квітня 5 дня Юрій Хмельницький, оголосивши себе гетьманом, вождем малоросійського війська і малоросійським князем, писав Сірку: «Спасителю нашому усе під силу: убогого посадовити з князями, смиренного вознести, сильного повергнути. Лихі люди не дали мені пожити в любій вітчизні. Утікаючи від них, довго я поневірявся і потрапив у неволю. Але Бог подвигнув серце найяснішого цесаря турецького: він дарував мені свободу, удовольнив мене своєю милістю і князем малоросійським затвердив. Коли я був на Запорожжі, ви обіцяли виявити до мене любов та зичливість і мати мене за вождя хотіли. Виконайте ж тепер вашу обіцянку і присилайте послів своїх у Кизи-Кермен для переговорів зі мною».
Цього листа Хмельниченка Сірко відправив гетьману і долучив до нього власного, в якому повідомляв (квітня 22 дня), що минулої зими з міста Кизи-Кермена вийшов турецький загін, який захопив на Лузі двох запорозьких козаків і відправив їх у неволю. Обидва запорожці, одначе, повернулися на Січ: один самостійно, завдяки власній спритності та кмітливості, визволився, а другий зустрівся там з Хмельниченком і з його допомогою вирвався на волю. З цим козаком Хмельниченко і передав Сірку свого листа від квітня 5 дня. Кошовий, у свою чергу, передав Хмельниченкового листа Самойловичу і долучив до нього власного, в якому сповіщав, що він послав листа Юрію Xмельницькому з проханням клопотатися перед турецьким султаном про визволення козаків, полонених у Ладижині.
Гетьман прочитав послання Юрія Хмельниченка та лист Івана Сірка і за перше дякував кошовому, а за другий дорікав, бо, мовляв, не слід би підтримувати стосунки з Юрієм, «щоб не дати тим Хмельниченку вгору вознестися і паче перед турками зміцнитися». Гетьман радив кошовому у майбутньому утримуватися від зв’язків з Хмельниченком, а посланого до нього запорожця, коли той повернеться на Січ, «для з’ясування замірів ворожих» до нього, гетьмана, направити. Водночас Самойлович негайно сповістив про усе царя і надіслав йому листи Хмельниченка та Сірка.
Звістці гетьмана цар надав особливо великого значення і одразу ж відправив до нього Олексія Іванова, спеціального посла з царською грамотою для передачі Сіркові. Через нього цар наказав Самойловичу вибрати якого-небудь знатного чоловіка з-поміж своєї старшини і якомога швидше відправити його на Січ і через нього наказати Сіркові од перемир’я з кримчаками відмовитися, обміну полоненими не робити, а за своїм давнім воїнським звичаєм над Кримом та кримськими містечками промисел чинити. Гетьман негайно відправив царську грамоту Сіркові і до неї долучив свого листа від червня 15 дня, в якому писав, що кошовий, забувши страх Божий, милість та добро государя, під виглядом обміну полоненими помирився з ханом замість того, щоб у такий тривожний час чинити промисел над ним: «Варто тобі, кошовому, для збереження церков Божих, для милості великого государя та для цілості малоросійських міст перемир’я облишити і обмін той відкласти, а промисел над ворогом чинити».
Тим часом Юрій Хмельницький знову надіслав Сіркові, один за одним, три листи (травня 15 і 19 дня та червня 14 дня), в яких виявив готовність просити султана за взятих у полон і замкнутих у цареградській вежі козаків та водночас запрошував кошового, коли справа дійде до війни, з усім своїм кінним військом, частиною піхоти й гарматами до нього, князя Юрія, Гедеона, Венжика, приходити, за що й Сіркові, і всьому війську низовому милість у турецького султана обіцяв виклопотати, вольності військові дарувати і від усіляких неподобств з боку Криму захистити: «Як із джерела всі струмки витікають, так і від вас, війська запорозького низового, усе починається… І якщо ваша милість негайно в Бендери приїде, то там, дасть Господь Бог, порадимося з вами, як учинити, і благополучно вас одпустимо». Сірко і ці листи Хмельницького відправив гетьманові, а разом з ними і два своїх (червня 22 і 29 дня). В останньому він писав:
«Відомо милості твоїй, що ми ні про що інше не думаємо, як про військовий промисел, маючи на меті оплакану вітчизну оборонити і від ворога хреста Господнього, бусурмана, якого веде нащадок Хмельницького, захистити. Відомо тобі також і те, що Хмельницький надіслав нам свого листа. Відтак ми відправили до Хмельниченка найнадійніших козаків Трохима Троцького, Леонтія Коржа та військового писаря Петра і зробили це не для чого іншого, як для клопотання перед турецьким султаном про полонених товаришів наших, а також і для того, щоб дізнатися про всі задуми й заміри ворогів. І ті посланці наші повідали, що передовсім супротивники збираються з усіма силами своїми іти до нас на Січ, а потім, по розправі над нами, рушити під Чигирин, що, як свідчать посланці, має статися невзабарі, бо коли посланці від’їздили, якраз тоді нечестивці пішли від мосту з цього боку Дунаю до Тягина і далі збираються рушити в урочище Головню, а саме: на Андріївський острів (у гирлі Бугу), на річки Інгул, Інгулець, Кам’янку, а всі ті урочища неподалік од нас розташовані. Крім того, посланці наші прочули, що Хмельницького зроблено князем України, і князівство його буде віднесене до таких же удільних, як і інші князівства турецького царства. Тим же посланцям візир турецький Ібрагім-паша говорив, що коли ми визнаємо Хмельницького за свого господаря, то від турецького війська нам не буде жодних капостей і хитрощів. У тому він клятвенними словами запевнив нас, низове військо, що коли він обмане нас, то хай тоді шабля його на шиї буде його. Сповіщаючи про усе це, ми просимо вашу милість порадити, як нині нам учиняти. Ми неодноразово зверталися до вашої милості, щоб ви попросили у царської величності для нас допомоги і необхідних військових припасів, але ніяк не могли ні доступитися до вас, ні упрохати вас. І тепер, не маючи достатніх сил, щоб протистояти такому величезному ворожому наступові, несамохіть змушені будемо скоритися Хмельницькому. Тож не подивуй з того: за нинішніх умов ми інакше себе зберегти не зможемо. І на це, ваша милість, не дивися легкома і про вітчизну нашу, і про нас піклуйся і дбай».
Гетьман знову усі листи Хмельницького і всі відповіді на них Сірка негайно відправив до Москви.
Тривалі стосунки Сірка з Юрієм Хмельницьким та постійні доноси на кошового з боку гетьмана примусили царя Федора Олексійовича розслідувати справу Сірка на місці, у самій Січі. І здійснити це доручено царському послові Василеві Перхурову, відправленому на Січ з царською платнею і таємним наказом розвідати стосунки Сірка з Хмельницьким. Посол прибув спершу до Батурина, а звідти, вже з охоронними козаками, рушив на Запорожжя. Перхуров не застав Сірка, бо той був саме на пасіці, в п’яти верстах од Січі. Наступного дня, коли кошовий повернувся, посол направив до нього козаків із свого супроводу з проханням, щоб кошовий і все поспільство веліли без зволікання прийняти посла з царською грамотою і платнею. Кошовий Сірко і все присутнє в нього товариство запросили посла іти до них з грамотою і платнею. Коли посол прийшов, козаки вітали його пальбою з гармат, мушкетів та дрібного оружжя. Через чотири дні, 24 червня, кошовий і все поспільство зібрали раду, і на ній Сірко царську грамоту прийняв, печать на ній цілував і на голову клав, а відтак ту грамоту зачали козакам читати. Вислухавши царське слово, Сірко государеві бив чолом за його милість, а запорожці почали на раді голосно обурюватися, що сукна їм мало прислано, тільки й того, що дістанеться кожному козаку по рукаву. Служили вони отцю-государеві, служать і тепер вірно і над бусурманами промисел великий постійно чинять, а обдаровують їх не вельми. Та й платні прислано обмаль, хоч вони й надалі обіцяють вірно государеві служити. Кричали на раді й про те, що гетьман відібрав у них Переволочанський перевіз і заборонив до них у військо запаси присилати. Кошовий на раді бідкався, що військо його не слухає, бо у нього ні знамена, ні булави немає, а якби була на те государева милість і прислані булава та знамено, то й козаки слухняніші були б.
Перебуваючи на Січі, посол дізнався, що запорожці посилали Хмельницькому листа з проханням про побратимів, узятих під Уманню та Ладижином у полон. Сірко повідомив послу, що Юрій Хмельницький чекає до себе кримського хана і турецьких послів, аби з ними йти на Запорожжя, Київ та Чигирин, і якщо турецьке військо на Кіш прийде, то Сірко усе місто спалить, а сам з козаками на островах притулок знайде. На самій же Січі їм не випадає сидіти, бо у них немає ніяких запасів. А з кримським ханом і кизикерменським беєм запорожці уклали перемир’я для того, щоб невольників повернути. Строк же тому перемир’ю до Петрового чи Іллевого дня. Тепер до них турецькі люди з’їжджаються і торгівлю невольниками ведуть. До приїзду посла із Запорожжя в турецьке місто відправлено трьох аманатників для обміну й викупу невольників. А з турецького міста також прибув на Січ аманатник. До кримського хана запорожці спорядили послів без відома Сірка, коли той був на пасіці.
Зібравши усі ці відомості, червня 25 дня посол відбув із Січі до Москви.
Слідом за від’їздом Перхурова липня 5 дня прибув до Батурина стольник Олександр Карандєєв з платнею для гетьмана і всієї старшини і з опитувальними статтями про справи в Малоросії та на Запорожжі. Він повідомив про наказ царя послати грамоту до Івана Сірка, в якій передовсім сповістити кошового, що царська величність боронитиме Україну од турецького султана з усіх сил. Затим государ велів повідомити, що Дорошенко прилаштований у Москві біля поважних справ царської величності. А сказано Сірку про Дорошенка для того, щоб кошовий не подумав, ніби гетьман, виїхавши до Москви, потрапив у неволю, і щоб сам у відчаї не кинувся до хана. А ще государ хотів, щоб Сірко із Самойловичем жив у мирі та злагоді і приїхав би до нього, гетьмана, в Батурин на пораду, як ворогові відсіч дати, а гетьман, порадившись із Сірком, через деякий час відпустив би його на Січ. І нині стало відомо великому государеві, що він, Сірко, з волі царя, приїздив до гетьмана на побачення і для розмови про те, як зустріти ворожу навалу. І хоч кошовий люб’язність гетьмана надто вихваляв, але насправді з того побачення нічого путнього не вийшло, бо посланці його розповідали гетьману, як він, Сірко, одержавши государеву грамоту і лист від Самойловича, заявив перед усім військом, що цар і гетьман лише принаджують його своїми листами, покладатися на них не слід, а про свою безпеку треба дбати самим,— знають запорожці гетьманську турботу, далася вона їм узнаки. Затим посол завів мову про те, як би Сірка, зважаючи на ворожі наступальні заміри, від перемир’я з кримчаками відрадити, щоб тим перемир’ям невірних не порадувати і православному християнству поневолення і спустошення не вчинити. На те гетьман відповів послу, що коли виступить з полками боярин і князь Григорій Григорович Ромодановський, тоді, порадившись із ним, він, Самойлович, пошле знатних і досвідчених людей, спроможних тому лихому замірові Сірка запобігти. Говорив посол з гетьманом і про те, що треба заздалегідь узяти в облогу місто Кодак і не дати туркам ним оволодіти.
На те Самойлович відповів, що тим містом відає та для оборони його направляє туди козаків кошовий Сірко і йому, гетьману, посилати в Кодак своїх людей, коли запорожці того не просять, не випадає, щоб не озлобляти козаків. А коли гетьман зустрінеться з князем, тоді вони обидва напишуть Сіркові, як би те місто Кодак від ворогів уберегти.
Відпустивши царського посла, гетьман почав старанно збирати відомості про наміри Сірка. На початку липня (12, 13, 15) гетьманові доносили, що Сірко замирився з кримським ханом і турками і посилав у Крим двох аманатів, але хан їх Не прийняв, бо він, мовляв, буде із військом низовим і без аманатів жити в мирі, а якщо Сірко не захоче з ханом ладити, то хай тоді начувається. З Юрком Хмельницьким Сірко також живе в мирі. Хмельницький писав кошовому, що коли Сірко із запорожцями не прийдуть до нього, то усі сили бусурманські напосядуть на Січ. Через те Сірко й помирився з кримчаками і збирається об’єднуватися з Юрком. Сповіщали гетьмана і про те, як у фортеці над дніпровським лиманом чотири козаки запевняли тамтешніх турків, що з боку запорозького війська для Порти немає жодної загрози. Передали, нарешті, гетьману і про те, як Сірко направив до Хмельницького з поклоном своїх послів, а той не дуже ґречно з ними повівся. Зате Ібрагім-паша видав посланцям Сірка по вісім єфимків та по жупану і наказав передати кошовому, щоб він поки що залишався на Січі, а вислав би на Буг назустріч візиру три сотні кращих козаків з поклоном від себе: «І Сірко перемир’я з ханом учинив і дав в аманати двадцять два чоловіки. Та запорожці на те не зважали і забрали у пашів під Тягином до тридцяти коней із сотні».
Зібравши достовірні відомості про зносини Сірка з кримським ханом Селім-Гіреєм і з гетьманом Юрієм Хмельницьким, Самойлович написав (липня 28 дня) листа кошовому, в якому засудив блюзнірський учинок Юрія Хмельницького, колишнього архімандрита і служителя православної церкви, а тепер поплічника турків, ворогів Христової віри, і водночас докоряв Сіркові та запорожцям за те, що вони, мов вода з вітром, злигалися із Хмельниченком і намислили разом з турками воювати проти православного царя, а самому гетьману та українським козакам раду радили — очікуючи, який кінець усьому буде, про государевих людей не дбати і їм не підкорятися. Усупереч цьому Самойлович напучував запорожців, аби вони якомога міцніше згуртувалися і спільними силами, з Божою поміччю, ворогам відсіч давали. Самому Сірку він нагадав про клятву, яку той приніс на вірність російському цареві після повернення із Сибіру: «Від престолу царської величності не відступати і жодної смути у запорозькому війську не сіяти». Насамкінець гетьман указував Сірку й на те, що турки на Чигирин і Київ, а не на Січ, найбільше зазіхають.
Невідомо, чи цей лист, чи сама звістка про зміну ворогами маршруту, замість Запорожжя — на Україну під Чигирин, подіяли на Сірка, але він відмовився од союзу з візиром Ібрагім-Шайтаном та Юрієм Хмельницьким. Ібрагім-Шайтангпаша листовно просив кошового прислати Хмельниченку бодай п’ятсот козаків, але Сірко та все товариство відмовили йому і ніякого війська не посилали. Навпаки, кошовий написав Самойловичу листа, в якому обіцяв прибути під Чигирин на допомогу. На це гетьман і боярин листовно висловили побажання, щоб Сірко не гаявся і найкоротшими шляхами добирався до Чигирина.
Це було 12 серпня, а через вісім днів, 20 серпня, турки та їхні союзники татари, волохи, мултяни були розгромлені під Чигирином і тікали в західні околиці вольностей запорозьких козаків, за річку Великий Інгул. Перед Бугом вони розділилися на два загони. Кримський хан пішов на Кизи-Кермен. Під містом наполохані вояки кинулися в річку і наввипередки подолали її уплав. А Ібрагім-паша дременув до Бугу та Дністра своїм колишнім маршрутом, залишивши на річці Кам’янці, за сто верст од Чигирина, великий обоз із двохсот возів, шестисот волів, декількох буйволів, більше п’яти сотень убитих і полонених та близько трьох тисяч талерів. «А коли їх за двадцять верств од того погрому добивали, вони з переляку багато грошей в землю закопали і на те місце більше не поверталися».
Ні в битві під Чигирином, ні в погоні за ворогами Сірко участі не брав. Так принаймні свідчать тодішні акти. Лише малоросійський літописець Самійло Величко твердить, що в першому чигиринському поході були й запорожці: «У той час, коли ібрагім-паша залишив Чигирин і добрався до Бужина, кілька тисяч московського війська, а надто направлених Сірком запорожців, припливли човнами до шанців, одібраних у турків, на допомогу козакам гетьмана Самойловича» Проте сам Величко, беручись до опису першої облоги турками Чигирина, казав, що він для цього не мав під руками реєстрових козацьких записок, а користувався панегіричними віршописаннями Олександра Бучинського. В «Історії Росії» Соловйова ми також не знаходимо згадок про те, що Сірко і запорожці брали участь у першому чигиринському поході . Після ганьби турків під Чигирином кошовий “лише докладно сповіщав Самойловича про з’єднання кримського хана і турецького візира за Інгулом і про втечу першого в пониззя Дніпра. Сірко уклінно вітав гетьмана з перемогою над ворогом і разом із своїм посланням направив у Чигирин листи кількох православних невольників з Криму, котрі прохали обміняти їх на полонених під Чигирином мусульман.
6 жовтня у Батурин прибув стольник Василь Михайлович Тяпкін з милостивим царевим словом до гетьмана і запитом про те, як учинити із взятим Чигирином. Самойлович нашептав стольнику, що ніби Сірко разом із запорожцями уклали перемир’я на три роки з утеклим з-під Чигирина ханом і навіть на своїх байдаках перевозили татар через Дніпро нижче Січі. І ніби за це хан обіцяв прислати козакам борошна, самопалів, зілля та свинцю. Згодом з такою обіцянкою хан знову направив до Сірка своїх послів. Султан турецький, у свою чергу, послав до кошового моравського бея з тридцятьма тисячами червінців, аби схилити запорожців на свій бік. Моравський бей багатьом мовам у школах навчався і у відкритому полі із Сірком зустрівся. Вони розташували свої полки навпроти одне одного, зійшли з коней, відійшли далеченько вбік, взялися за руки і довго ходили між кущами. У цей час кошовий нібито прийняв подарунки од бея і присягнув на підданство турецькому султанові. А втім, при Сіркові тепер залишилась дрібка козаків — усі перейшли на зимівлю до гетьмана за Дніпро і всі паплюжать Сірка та кленуть, хоч і вважають, що підданство його туркам і допомога бусурманам нетривкі та скоротечні, бо кращі із запорожців, старшина й товариство, од нього відступають, а прилипли до нього лише гультіпаки та миршаві недомірки. Але й на цих пройдисвітів не можна не зважати і взимку особливо треба пильнувати Чигирин, бо коли вкриється кригою Тясьмин, вони в нижньому місті крізь трухляві стіни можуть багато лиха накоїти. Це особливо небезпечно тому, що в Чигирині запорожці мають багато родичів і таємних друзів.
Одночасно з цими свідченнями про дії Сірка гетьман послав на Кіш листа (жовтня 6 дня) з доганою кошовому та козакам за те, що вони здружилися з бусурманами і допомагали їм на переправах. «Саме тоді, коли вся наша вітчизна особливо від ворогів оборони потребувала і коли ми про її цілість турбувалися, мало не слізно до вас неодноразово писали, щоб ви допомогу нам під час ворожого наступу надавали, саме в цей час ви негідну раду між собою учинили, без царського і нашого відома, з ханом і з усім Кримом замирилися. А тепер після всього ви про запаси пишете, на що вам відповідаємо: ті запаси без указу царської пресвітлої величності посилати до вас не можемо».
Услід за посланням гетьмана до Сірка й козаків прийшла і царева грамота. Государ перерахував усі неподобні вчинки Сірка, проте все йому простив, бо за все скоєне, мовляв, відплатиться йому в день праведного суду Божого. Цар не погодився з пропозицією Самойловича затримати для козаків хліб та платню і наказав, як і раніше, постачати Запорожжя запасами. У грамоті також сповіщалося, що до Сірка й запорожців їде посол Шестаков для розпитування про їхні дії під час ворожого наступу.
Грудня 1 дня піддячий Омелян Шестаков виїхав із Москви, спершу прибув до Батурина, узяв у провідники Артема Золотаря з товаришами і вирушив на Січ, куди прибув грудня 11 дня і зупинився в батуринському курені. Того ж дня він попросив Сірка прийняти його. Кошовий сам прийшов до посла в курінь, подякував за царську грамоту і сказав, що прийме її на раді. Тоді ж з Криму на Січ прибув ханський посол Тегай чи Тягій для викупу полонених. Військовий осавул Іван Шило вирішив було розмістити кримського посла в одному курені з царським послом, але руські люди цього не дозволили. Наступного дня Сірко прислав Івана Шила до государевого посла з проханням іти з грамотою на раду. На раді посол вручив грамоту кошовому, а Сірко, суддя і все товариство, приймаючи ту грамоту, звеліли військове знамено опустити додолу на шапки. Поцілувавши печать, Сірко передав грамоту судді Кудлаю, а той наказав зачитати її перед військом. Вислухавши грамоту до кінця, військо било чолом і кланялося государеві за його милостиве слово, а потім попросило посла говорити про справи, заради яких він прибув на Січ. Шестаков спершу відмовився — мовляв, утомився з дороги і тільки через день зможе це зробити. Проте кошовий і суддя настійно попросили розповісти усе негайно, бо не так просто знову зібрати усіх козаків, які вирушають на рибний промисел. Тоді посол почав своє слово так: «Ви знаєте, великий государ, який завжди піклувався і піклується про вашого отамана і все військо низове, наказав вам під час ворожого наступу на Чигирин йти проти супостата, а ви ж не тільки не пішли під Чигирин, а навіть над кримським ханом, коли він утікав через Дніпро, промислу не чинили. Чому ви цього не зробили?» Кошовий, суддя та осавул відповіли: «Під Чигирин ми не ходили, бо на Коші військ було мало, до того ж турки й татари перед Чигирином мислили на Січ прийти, сподівалися її захопити та своїми людьми укріпити. Щоб попередити цей лихий підступ, ми з ханом помирилися, маючи водночас намір продати йому татарських бранців, бо військо наше без здобичі та запасів жило упроголодь. Ще й задля того замирилися ми з ханом, щоб нашим козакам вільно було ходити на море й ріки на рибний промисел. Крім того, ми неодноразово зверталися до гетьмана Самойловича з проханням, щоб царська величність прислала до нас своїх ратних людей, як це робив цар Олексій Михайлович, і щоб гетьман відпустив до нас козаків з міст або ж який полк та запасів надіслав. Але гетьман козаків не пустив і запасів не прислав, через що наші козаки змушені були однією рибою харчуватися. А коли з ханом уклали перемир’я, тоді за полонених брали великий викуп і по сіль до моря вільно ходили. А якби з ханом не помирилися, то усі з голоду вимерли б. А турків і татар, які утікали з-під Чигирина, ми не громили тому, що на Січі військ було мало і всі знали про мир з ханом і розійшлися по промислах. Ще й тепер війська у нас обмаль. Б’ємо чолом великому государеві, щоб він прислав до нас ратних людей, а гетьману велів би направити до нас полтавський полк, а ми весною, тільки-но війська й запаси до нас прибудуть, перемир’я з ханом розірвемо і на Крим війною рушимо». Після цього кошовому подали гетьманського листа. Вислухавши його, козаки сказали те ж саме, що й на царський лист.
А увечері царського посла відвідав кримський посол, пив вино, погрожував, що, мовляв, буде він, москаль, у нього в руках, а з гетьманським послом братався, прийнявши того за січовика. На третій день після цього Сірко запросив до себе в курінь гетьманського посла, наодинці з ним клявся, цілував хреста і запевняв, що царській величності він ніколи не зраджував, а з Хмельницьким мирився для того, щоб схопити його і відправити в Москву, і просив передати гетьману, щоб кошового за зрадника не вважав.
Грудня 17 дня Сірко прийшов у курінь до Шестакова і порадив йому повертатися назад уздовж Дніпра на фортецю Кодак, а наступного дня вже радив їхати полем на Переволочну, тобто тим же шляхом, яким добирався посол на Січ, а все для того, щоб кримський посол Тегай не дав знати в Аслан або Кизи-Кермен про російського посланця і татари не змогли б його перехопити. Перед від’їздом Шестакова усі зібралися в церкві навпроти Сіркового куреня. Кошовий вручив послові листа для царя. Шестаков поїхав степом на Переволочну, як і радив Сірко. Його супроводжували п’ять чоловік, Роман Малюк і Семен Хорошка з товаришами, які везли також листа до гетьмана.
Перебуваючи в Січі, московський посол дізнався, що направлені від Сіркаг до Хмельниченка Брекало з товаришами повернуті Перекопеьким беєм назад. Бей сказав їм, що коли вони бажають їхати до Хмельницького, то їх одвезуть туди, куди і його одвезли83. Але запорожці, повернувши від Перекопу, прибули на Січ разом з ханським послом. А гетьманський посланець прихилив до себе козака Васильєва і просив доносити про всі заміри запорожців, якщо Артемій Золотар (ім’я гетьманського посланця) пришле до нього про здоров’я довідатися. Після від’їзду Шестакова боярин і гетьман, аби відвернути Сірка від спілкування з ворогами, послали на Січ його зятя, наказавши останньому всіляко переконувати кошового облишити свої лихі наміри та вірно служити цареві.
Гетьман прочитав Сіркового листа, але не повірив щирості та каяттю кошового і про свої сумніви листовно повідомив государеві.
