Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького (Вип. 3)

Укладачі: С. В. Абросимова, Н. Є. Василенко, А. І. Перкова, І. Ю. Тарасенко, А. В. Тронєва, Н. Г. Чередник, І. Ю. Кондратьєва.

За участю: Т. А. Архіпової, В. М. Бекетової, С. І. Білоконя, Н. В. Жахалової, В. М. Заруби, Г. Д. Зленка, С. М. Кіржаєва, В. І. Лазебник, Ю. А. Мицика, В. О. Мокляка, В. С. Савчука, М. П. Чабана, К. Д. Чорної, О. М. Чумак, В. К. Чумаченка, Г. К. Швидько, В. Я. Яценка.

Комп’ютерний набор: Капустіна С. О.
Верстка та художнє оформлення: Малієнко Ю. М.

Під загальною редакцією Н. І. Капустіної.

Рецензент: доктор іст. наук, професор О. І. Журба.

Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Вип. 3: Листи музейних діячів до Д. І. Яворницького / Укладачі С. В. Абросимова, Н.Є. Василенко, А. І. Пєркова та ін.; Вступ. ст. С. В. Абросимової; Під загальною ред. Н. І. Капустіної. – Дніпропетровськ, 2005. – 740 с.

Збірник репрезентує частину епістолярної спадщини видатного українського історика запорозького козацтва і директора Дніпропетровського історичного музею (1902-1933), академіка Дмитра Івановича Яворницького (1855-1940). В збірнику вміщено 793 листи 120 кореспондентів до Д. І. Яворницького, переважно музейників, колекціонерів, меценатів та інших діячів культури України, Росії, Німеччини. Всі листи зберігаються у Дніпропетровському історичному музею ім. Д. І. Яворницького і являють собою цінне джерело з історії музейної справи й культурно-громадського життя України кін. ХІХ – першої третини ХХ ст.. Пропонується усім, хто цікавиться історією та культурою України, розвитком музейної справи.

Зміст

• Вступна стаття      3
• Листи      8
• Коментар      604
• Покажчик кореспондентів, листи котрих Репрезентовані в даному збірнику      662
• Іменний покажчик      665
• Географічний покажчик      684
• Предметний покажчик      694
• Біографічний покажчик      702
• Покажчик попередньої публікації листів, що репрезентовані в цьому збірнику      729
• Список використаної літератури      730
• Список умовних скорочень      736

Від упорядників

Третій випуск серійного видання “Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького” [1] містить листи до Д. Яворницького музейників, колекціонерів, меценатів, краєзнавців та інших, хто прислужився розвиткові музейної справи в Україні, хто розшукував й зберігав пам’ятки історії та культури.
Академік Дмитро Іванович Яворницький (1855-І940) найбільш відомий широкому загалові у двох іпостасях – як історик запорозького козацтва і як фундатор Дніпропетровського історичного музею (Катеринославського музею ім. 0. М. Поля). Період директорства Д. Яворницького (І902-І933) вважається “золотим віком” в житті цього культурного закладу, коли нарешті скінчилась музейна “одіссея”, “блукання” музейних колекцій, їхня прихованість від масового відвідувача. Завдяки подвижницькій пошуковій, збирацькій діяльності Д. Яворницького, його комунікабельності, творчим та дружнім контактам з колекціонерами, меценатами, колегами-музейниками, впливовими посадовими особами, в Катеринославському музеї були зосереджені унікальні колекції, і музей перетворився на один з провідних музеїв України, скарбницю українських старожитностей, передусім запорозьких реліквій. Сьогодні музейне зібрання нараховує понад 200000 музейних предметів і є цінним джерелом у царині гуманітарних досліджень вітчизняних та іноземних науковців [2] Д. Яворницький зробив вагомий внесок у розвиток музейної справи в Україні [3], в процес інституалізації музеєзнавства, доклав значних зусиль в усіх напрямках музейної діяльності: збиральницької, науково-експозиційної, просвітницької, методичної, пам’яткоохоронноі та ін. Дмитро Іванович вельми прислужився й іншим музеям України, Росії, Середньої Азії, надавав їм щедру допомогу у комплектуванні та атрибуції колекцій, в організації експозицій та виставок.
Власна його колекція українських старожитностей, яку Д. Яворницький збирав протягом 20 років, стала одним з основних складників у фундаменті музейного зібрання. Пам’ятки з колекції вченого експонувалися й здобули високої оцінки на виставках археологічних з’їздів, зокрема VI-го в Одесі (1884 р.), ХII-го в Харкові (1902 р.) й ХІІІ-го, що відбувся у серпні 1905 р. в Катеринославі.
На посаду директора відродженого музею старожитностей у Катеринославі Д. Яворницького (тоді приват-доцента Московського університету) запросили у 1902 р. Це сталося невипадково. Починаючи з 1882 р. Д. Яворницький здійснював археологічні й фольклорно-етнографічні дослідження на Катеринославщині. Він добре знав історію цього краю – колиски улюбленої його серцю Запорозької Січі. Він знав місцевих краєзнавців, колекціонерів, яким допомагав у дослідженнях і формуванні колекцій. Вченйй також приятелював з впливовими особами міста (Г. Алексєєвим, М. Урусовим, Я. Гололобовим, С. Бродницьким та ін. ), діячами науки та культури (А. Синявським, Я. Новицьким, В. Куриловим та ін.). Яворницького добре знали в краї як історика запорозького козацтва, археолога, збирача пам’яток минувшини. На той час вченим був накопичений значний досвід у царині музейної справи. Він був добре обізнаний з музеями України, Росії, Польщі, Середньої Азії, був одним із фундаторів Самаркандського музею; безпосередньо працював з колекціями багатьох музеїв, а також брав участь у різних виставках.
Д. Яворницький підтримував міцні творчі стосунки з видатними музейними діячами та колекціонерами України, як-от: Я. Новицький, В. Кравченко, К. Скаржинська, М. Біляшівський, К. Болсуновський, Ф. Вовк, Н. Кондаков, Б. Варнеке, В. Гошкевич, Б. Ханенко, В. Тарновський та ін.
Д. Яворницький очолив Катеринославський музей ім. О. Поля переживаючи життєву й творчу кризу, і саме музей став його єдиною відрадою, сенсом його життя.
Досить репрезентативним щодо початкового періоду існування музею ім. О. Поля є блок листів В. Строменка, який був першим офіційним хранителем музею. Затверджений на поч. лютого 1903 р., він перебував на цій посаді до грудня 1904 р. й одночасно був секретарем Ради музею. В листах В. Строменка до Д. Яворницького знайшла відображення боротьба (що точилася навколо проблеми керування музеєм, його штатів, структури) між В. Куриловим (головою Катеринославського наукового товариства) і Д. Яворницьким та А. Синявським, з іншого боку. Врешті решт В. Строменко став жертвою цієї боротьби й змушений був покинути музей. Проте енергійний, закоханий в історію й особливо в археологію, до того ще й талановитий маляр, В. Строменко зробив значний внесок у становлення музею ім. О. Поля, особливо у поповнення музейного зібрання неоціненними історичними пам’ятками. Окрім того, листування В. Строменка містить інформацію з історії соціальної боротьби на Катеринославщині та революційних подій І905 – І907 рр., а також культурно-громадського життя української людності, діяльності “Просвіти”, стосунків між багатьма діячами українського культурно-національного руху.
Одним з найбільших й інформаційних є блок листів відомого українського живописця і приятеля Д. Яворницького О. Сластіона. Значний хронологічний діапазон листів вмістив багато подій культурно-громадського життя українського суспільства у різних центрах Російської імперії, зокрема життя української колонії в Петербурзі та Москві, святкування ювілеїв (Т. Шевченка, Д. Мордовцева та ін.), ставлення свідомої української інтелігенції до Галичини, яка вважалася центром українського культурно-наукового руху.
В листах О. Сластіона відображена творча лабораторія його співпраці з Яворницьким над оформленням та виданням книг, зокрема “Історії запорозьких козаків”. В листах, що публікуються в цьому збірнику, відображено діяльність Д. Яворницького у царині формування музейного зібрання, збирання ним українських старожитностей, передусім запорозьких реліквій, предметів церковної старовини та археологічних пам’яток, наукового опрацювання колекцій, створення експозицій, укладання каталогів.
Листування свідчить про залучення Д. Яворницьким до збирацької роботи значного аматорського загалу місцевих шанувальників старовини, які примножили музейну збірку пам’ятками рідної минувшини.
В епістолярії, що тут репрезентується, Д. Яворницький постає як неперевершений екскурсовод, поясненнями котрого відвідувачі зачаровувалися. Особливою популярністю користувалися комплексні екскурсії Д. Яворницького, які поєднували в собі музейні екскурсії з екскурсіями на дніпрові пороги. Багатьох приваблювала подорож з Д. Яворницьким, його захоплюючі розповіді-екскурсії.
Завдяки невтомній праці Дмитра Івановича та його сподвижників, музейне зібрання стало неоціненною джерельною базаю з історії та культури України. До вивчення музейних колекцій зверталися вчені різних галузей гуманітаристики, актори, режисери, письменники, композитори, живописці, яким Яворницький надавав консультації й поради.
Особливо високий авторитет мав Д. Яворницький в музейному співтоваристві, у колег-музейників, з якими його пов’язували творчі стосунки (С. Баран-Бутович, Єв. Рудинська, М. Біляшівський, О. Орєшніков, Б. Варнеке, В. Бабенко, М. Сібільов, М. Петров, Р. Данковська, О. Діброва, В. Козловська, Х. Попов, П. Рулін, П. Садик, В. Гошкевич, М. Гедройць та ін.). В листах висвітлюється історія музейної справи у значному хронологічному діапазоні – з 1880-х рр. до кінця 1930-х рр., зокрема перевірка музеїв робітничо-селянськими інспекціями, скорочення штатів, звільнення співробітників старої школи, реорганізація музейної структури, утиски за “примиренське ставлення” до справ музею.
Великою заслугою Д. Яворницького є також збереження творчого потенціалу музейної справи в Україні під час утисків з боку тоталітарної системи. Знаходячись під прискіпливим оком системи, Д. Яворницький не боявся підтримувати, заступатися, прохати, влаштовувати на роботу до музею, залучати в Дніпробудівську експедицію (І927-І932) тих музейників, що зазнали утисків, надаючи їм можливості займатися улюбленою справою. У різні часи в музеї працювали музейні фахівці й вчені: В. Бабенко, А. Скляренко, М. Подосинніков, М. Сластіон, В. Строменко, Т. Романченко, В. Білий, А. Добровольський, П. Козар, В. Соляник, П. Смолічев, Т. Кіранов, В. Грінченко, О. Тахтай, М. Міллер, П. Матвієвський, М. Рудинський, В. Кравченко, В. Пархоменко, Г. Гербільський та ін.
Діяльність Д. Яворницького у царині історичної топоніміки (зокрема з метою вславлення пам’яті про запорозьке козацтво) знайшла відображення у листах голови Російського військово-історичного товариства Д. Скалона.
У листах місцевих краєзнавців міститься маловідома інформація з історії краю, розвитку історико-краєзнавчих досліджень, розшуку і публікації джерел. У такий спосіб, листи цього збірника містять, окрім конкретно-історичної інформації, також дані археологічного та історіографічного характеру.
Людина творча, із сильною дослідницькою домінантою, Д. Яворницький зосередив у музеї значні наукові сили. Керований ним музей був одним з небагатьох музеїв України, що мав у 1920-х рр. аспірантуру при науково-дослідній кафедрі українознавства, яку очолював Д. Яворницький [4]. Його аспіранти – співробітники музею (П. Матвієвський, П. Козар, А. Новак, І. Степанів, Т. Гавриленко) провадили дослідження у галузі історії, археології, етнографії, фольклору. За період керівництва Д. Яворницького на базі музею функціонували губернська вчена архівна комісія (1903 – 1916), губархів, наукова-дослідна кафедра українознавства, комплексна наукова експедиція на Дніпрельстані та ін [5].
Музейна діяльність Д. Яворницького закінчилася трагічно. У 1933 р. літній академік був обвинувачений в “українському буржуазному націоналізмі” й вигнаний з музею [6].
Проте до останніх днів його життя до Д. Яворницького зверталися за порадою і консультаціями колеги-музейники. Музейна діяльність вченого здобула високої оцінки з боку його сучасників. Й сьогодні Д. Яворницький вважається одним з видатних українських музеєзнавців, що створив музей, який став центром музеєзнавства, пам’яткоохоронної діяльності, краєзнавчих і джерелознавчих досліджень, камеральної археографії, археології, фольклористики, спеціальних історичних дисциплін.
У листах багатьох кореспондентів Д. Яворницького містяться філософські роздуми, душевні хвилювання, саморефлексія, характеристика людських стосунків, атмосфера повсякденного життя з усіма його дрібницями. Останнє є особливо цінним у дослідженнях з мікроісторії.
Листи даного збірника, як і двох попередніх, містять багато інформації біографічного характеру стосовно Д. Яворницького та його кореспондентів. У третьому випуску репрезентовано 793 листи 120 кореспондентів до Д. Яворницького. Хронологічний діапазон листів – з 1880-х рр. до 1940 р.
Текст епістолярного комплексу збірника містить багато іменних і географічних реалій. Досить широкою є й тематична насиченість текстів листів, що тут репрезентуються.
Архітектоніка збірника містить вступну статтю; суто листи та науково-довідковий апарат (коментарі, покажчики: кореспондентів, іменний, географічний, предметний, біографічний, бібліографічний, попередньої публікації листів даного збірника, список умовних скорочень). Листи розташовані за алфавітним порядком прізвищ кореспондентів. Листи кожного кореспондента розташовані за хронологією написання листів. У збірці надається безперервна порядкова нумерація листів. Кожен лист має археографічний заголовок, що містить: порядкове число листа, прізвище та ініціали імені та побатькові кореспондента, дату написання листа, місце написання та місце отримання листа. Після авторського тексту листа надається його музейний шифр і в лапках – адреса, зазначена на конверті. При публікації повністю зберігаються морфологічні та синтаксичні особливості оригінального тексту, що передаються сучасним правописом. Пошкодження тексту і помилки в оригіналі відзначаються у підрядкових посиланнях. Не прочитані слова відзначаються в тексті трикрапкою у квадратних дужках. В коментарі дається пояснення згадуваних у листах персоналій, творів, періодичних видань, а також подій, про які йдеться чи натякається в листах. Розгорнуті довідки про персоналії подаються, як правило, при першій згадці.
Упорядники збірника висловлюють щиру подяку за наукові консультації, плідну допомогу та всебічну підтримку дослідникам, що взяли участь у підготовці до видання листів окремих діячів: док. іст. наук, проф. В. Зарубі, докт. іст. наук, проф. Ю. Мицику, дніпропетровським історикам В. Лазебник, О. Огризкіній, канд. іст. наук В. Яценку, письменникові М. Чабану, одеському вченому Г. Зленку, олександрійським дослідницям О. Чумак та Н. Жахаловій, краснодарському вченому, канд. іст. наук В. Чумаченку, полтавському історикові В. Мокляку, криворізькому історику В. Титову та ін.
Даний збірник пропонується музейним співробітникам, вченим-гуманітаріям, працівникам культури і мистецтва, студентам гуманітарних вузів, викладачам, краєзнавцям, колекціонерам, усім, хто цікавиться музейною справою, історією колекціонерства та меценатства, взагалі історією та культурою України.

Примітки

1. Див.: Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. Вип. І; Листи вчених до Д. І. Яворницького. Дніпропетровськ: Гамалія, І997. 888 с.; Вип. 2: Листи діячів культури до Д. І. Яворницького. Дніпропетровськ, 1999. 460 с.
2. Капустина Н. I. Дніпропетровському історичному музею – 150 років //Музей на межі тисячоліть. Дніпропетровськ , І999. С. З – 7.
3. Див.: Абросимова С. Академік Д. І. Яворницький і розвиток музейної справи в Україні (3 нагоди 150-рїччя Дніпропетровського історичного музею ім. Д. Яворницького) //Київська старовина. 2000. № 1. С. 97 – 105.
4. Див.: Швидько Г. К. Д. І. Яворницький і дослідження історії України в Катеринославському ІНО // 3 минувшини Подніпров’я. Дніпропетровськ, 1995. С. 33 – 36.
5. Ковальский Н. П., Абросимова С. В. Из истории Екатеринославской ученой архивной комиссии //Археографический ежегодник за 1988 г. М., І989. С. 52 – 57; Ковальова І. Ф. Д. І. Яворницький – організатор та керівник першої новобудовної археологічної експедиції //Вчений-подвижник. Дніпропетровськ, І99І. С. 42 – 44; Абросимова С. В. Д. І. Яворницький і розвиток архівної справи на Катеринославщині //Студії з архівної справи та документознавства. К., 1998. Т. 3. С. 129 – 135.
6. Мицик Ю. А., Черненко А. М. Несправедливість //Зоря. [Дніпропетровськ]. 1988. 30 грудня; Ченцов В. Учасник українського національного підпілля //Борисфен. І996. № 9. С. 23.