Дослідження минулого України, замилування до рідної бувальщини, загострене почуття національної самосвідомості, вболівання за долю українського народу, його культуру й мову сприяли активній позиції, що її посідав Д. Яворницький у культурно-громадському русі України на зламі століть.
Культурно-громадська діяльність Д. Яворницького набула поширення у кількох напрямках: у лекційній пропаганді, збиранні й охороні пам’яток історії та культури, в активній участі й підтримці різних громадських і культурних товариств й заходів, моральній та матеріальній допомозі учасникам громадсько-культурного руху України того часу. За свою незалежну позицію Д. Яворницький зазнав утисків з боку царату (у Харкові та Петербурзі був позбавлений викладацької роботи, перебував під наглядом поліції та на засланні у Середній Азії тощо).
Д. Яворницький був добре відомий в Україні й за її межами як неперевершений знавець передусім історії запорозького козацтва і його витвору – Запорозької Січі, що уособлювала вільнолюбні ідеали українського народу й тому постійно приваблювала до себе увагу вчених і митців, була одним зі своєрідних: «індикаторів» піднесення національно-визвольного руху в Україні. Д. Яворницький доклав значних зусиль щодо розповсюдження серед народних мас історичних знань про минуле України. Учений виступав з лекціями з історії запорозького козацтва, з етнографії, фольклору, археології України в різних містах України та Росії. Користувалися великою популярністю літературні та історичні твори вченого.
Окрім того у широких колах громадськості Д. Яворницький був знаний й як збирач українських старожитностей. Під впливом збирацької діяльності вченого опинилося багато шанувальників рідної минувшини. Цю роль Д. Яворницького яскраво визначив сільський краєзнавець з Катеринославщини А. Вержбицький: «…знаючи трошки Вас, а більше ту енергію, з якою Ви одшукуєте та збираєте шматочки нашої старини, хочеться допомогти Вам…» (ДІМ, Арх-13634). Завдяки подвижницькій збирацькій діяльності Д. Яворницького й допомозі багатьох аматорів у Катеринославі був створений музей – справжня скарбниця, передусім запорозької, старовини. 1902 р. Д. Яворницький очолив цей музей, якому подарував власну колекцію, що її збирав протягом багатьох років. Музейна збірка стала неоціненною джерельною базою для різних наук, передусімі гуманітарного циклу. Саме у музеї Д. Яворницький врятував оригінальні пам’ятки, що їм погрожувала загибель.
Окрім Катеринославського музею, що став визначним культурним осередком Півдня України, Д. Яворницький вельми прислужився розвиткові багатьох музеїв України, формуванню приватних колекцій. Він став у пригоді відомим колекціонерам і меценатам Г. Алексееву, М. Родзянкові, М. Урусову, В. Тарновському, М. Комстадіусу, К. Скаржинському та ін.
Без перебільшення можна констатувати, що Д. Яворницький стояв біля витоків українського музеєзнавства, пам’яткознавства та краєзнавства.
Активну участь брав Д. Яворницький у просвітянському русі в Україні. Він був визначним діячем катеринославської «Просвіти», підтримував міцні стосунки з «Просвітами» Полтави, Чернігова, Волині, з визначними діячами Київської Старої громади Є. Чикаленком, В. Леонтовичем, В. Науменком, М. Старицьким, М. Лисенком та ін., з одним з організаторів «Братства тарасівців» В. Г. Боровиком. Неодноразово зустрічався Д. Яворницький з лідерами культурно-громадського руху України у маєтках В. Тарновського (Качанівка на Чернігівщині) та Є. Чикаленка (Кононівка на Полтавщині).
Д. Яворницький був активним співробітником різних наукових, громадських та культурних товариств України і Росії: архівних комісій Катеринослава, Вітебська, Владимира, Полтави, Рязані Тули; Наукового товариства ім. Т. Шевченка (Львів), Російського та Московського археологічних товариств, Російського Географічного товариства, Харківського історично-філологічного товариства та ін. Д. Яворницький постійно співпрацював з громадськими бібліотеками багатьох міст. Значну увагу він приділяв виданню книжок українською мовою, започаткував й брав активну участь у виданні часописів «Добра порада», «Запорожжя», «Дніпрові хвилі», «Киевская старина», «Днепр», «Исторический вестник», «Детское чтение», «Рідний край», «Рада», «Літературно-науковий вісник» та ін. Вельми прислужився Д. Яворницький у справі видання першого українського історичного часопису «Киевская старина» та загальноукраїнської щоденної газети «Рада», а також в організації великих загальноукраїнських змагань – святкування ювілеїв Т. Шевченка, Олени Пчілки, Миколи Лисенка тощо. Д. Яворницький мав великий авторитет серед українських студентів Москви, Петербурга, Варшави, а також взагалі українських колоній у Москві та Петербурзі.
Про видатну роль Д. Яворницького у громадсько-культурному русі України яскраво Свідчило святкування 30-ліття його наукової діяльності (1913 р.).
Д. Яворницький ніколи не стояв осторонь болючих проблем свого народу й належав до кращих представників української інтелігенції.
Виявлення нових джерел, подальший аналіз творчої спадщини вченого сприятиме більш повному визначенню місця, що його посідав Д. Яворницький у культурно-громадському житті України на зламі століть.
С. В. Абросимова (Дніпропетровськ)
Джерело: Регіональне і загальне в історії: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з’їзду (9 листопада 1995 р.). Дніпропетровськ, 1995. — 328 с.
