Легендарна постать Д. І. Яворницького приваблювала українських письменників 20-30-х рр. Всі вони так чи інакше перетиналися з ним: відвідували краєзнавчий музей і будинок вченого (Остап Вишня, П. Й. Панч), мандрували Дніпровими порогами, листувалися з вченим (М.С. Пронченко, В. К. Чапленко), співробітничали на ниві археології, етнографії, зустрічалися у справі збереження історичних та культурних пам’яток Придніпров’я (В. Домонтович), співпрацювали у книговидавництві та в катеринославських часописах («Споживач», «Зоря»). Живий образ Данила Івановича Криницького (В. Домонтович, повість «Без грунту»), професора Яворенка (В. К. Чапленко, повість «Українці»), документальний образ Дмитра Івановича (Г.Мазуренко, повість «Не той козак, хто поборов…»), образ «романтика Яворницького» (сонет М.К. Зерова «Розмова на пароплаві»), привітання спадкового лоцмана «батькові», написане біля порога Ненаситця (О.С. Девлад, вірш «Присвячую батькові Д.І. Яворницькому. Привітання») доповнюють творчий портрет Д. І. Яворницького на тлі бурхливої доби. У творчості письменників просліджуються декілька центральних тем: Яворницький і музей; Яворницький і Махно; Яворницький і Дніпробуд; Яворницький – творчий наставник молоді.
Український письменник, філософ, літературний критик, археолог, історик В. Петров (1894-1969; псевд. В.Домонтович) автор роману «Без ґрунту» (Регенсбург, 1948), події в якому розгортаються в Катеринославі, а одним із героїв змальовано Д. І. Яворницького. Наскрізним у романі є мотив безґрунтярства. Найзначущіша ознака убогості часу – це втрата зв’язку з Богом. Варязьку церкву, шедевр геніального архітектора Линника, планується зрівняти з землею або віддати під складські приміщення. Ентузіасти добиваються для собору статусу пам’ятки культури і вбачають у тому високу місію, серед яких – літній і, можливо, від того дивакуватий зовні, Данило Іванович Криницький, прототипом якого став Д. І. Яворницький. «Данило Йванович – худорлявий дідусь, в золотих окулярах, у чорному сурдуті, білій пожовклій краватці та в такому ж пожовклому прямому стоячому комірці, що їх носили років 40-50 тому. Він має вигляд старого пасічника, цей запорізький дід, колишній приятель Костомарова й Репіна, що в сінях його будиночка на стіні намальований Тарас Бульба на коні, з обома синами Андрієм і Остапом, і уздечки їх коней викладені різнокольоровими шильцями, що блищать і сяють…».
Галина Мазуренко, уроджена Боголюбова (1901-2000) – українська письменниця, художниця, скульптор, автор автобіографічної повісті «Не той козак, хто поборов, а той козак, хто «вивернеться»…» (Лондон, 1974), де згадуються розповіді відомого археолога та історика Д. І. Яворницького, які спонукали її до поетичної творчості. «Особняк старого професора Яворницького стояв трохи осторонь від пишного міста, як і належить поводитись особняку, і насуплено поглядав «підозріло» з-під почорнілих віконниць на свого директора, коли той вертав додому після чергової біди. Він вертався завжди переможцем! Бо хто не знав так людей та їх слабості, як старий серцевід? Та й зберігав свій музей роки й роки, а в його славетній книжечці розписувалися по черзі під підписом Миколи ІІ, так-таки один за одним «для історії» і 88 полк, і німці, і гетьманці, і Махно, і большевики, і петлюрівці, і знов большевики, і, нарешті, зараз денікінці. І навіть Ліза підписалась під ним, почуваючи, яку честь їй тим робить, старий приятель… /…/ «А пам’ятаєте Чортомлицьку Січ? – лукаво підмигнув їй професор. – Камінь на могилі Сірка? Там вициганив я давні, чи не запорозькі стародавні двері!» – «Як не пам’ятати! Ми туди на човні плавали!».
В. К. Чапленко (Чапля) (1900-1990) – український письменник, драматург, літературознавець, мовознавець, критик, редактор, дійсний член УВАН та НТШ. Закінчив літературно-мовне відділення ф-ту професійної освіти Катеринославського вищого Інституту народної освіти і аспірантуру при науково-дослідній кафедрі українознавства (1925-1929), що її очолював академік Д. І. Яворницький. Автор повісті «Українці» (Нью-Йорк, 1960), де під прізвищем професора Яворенка змалював Д. І. Яворницького. У творі детально відобразив його зустріч в кінці 1918 р. з отаманом Божком (у повісті – Кривошликом), засновником нової запорізької січі на о. Хортиці, та Махном. Махновці своїми грабунками так налякали мешканців, що деякі з них з різних причин прохали видати охоронну записку – гарант недоторканності і безпеки. Д. І. Яворницький отримав її для музею. «Він, отаман Кривошлик, не абияке цабе в сучасних подіях, але професор Яворенко, мабуть, таки більша персона. Професора ж уся Україна знає, як охоронця скарбів давнього Війська низового запорізького, зібраних у його славнозвісному музеї». «Усе міг би зробити з музеєм всемогутній «батько Махно», – це так. Але не робив поки що нічого такого, а прийшов як відвідувач подивитись на музейні експонати. І перед його володарським поглядом виявився не боягузом директор музею професор Яворенко. Він сміливо підвівся йому назустріч із свого «архиєрейського» крісла /…/ озвався своїм веселим, співним тенорком: Так ви «батько Махно»? Радий вітати в музеї славного сина нашої неньки України… І як добре, що ви звітеся «батьком»! Це ж по-нашому, по-козацькому».
[pe2-image src=”https://lh3.googleusercontent.com/-dizGjXJcz34/Vxdll7Qh8aI/AAAAAAAAXB8/IOH-0I7AsAU2c6awDePcAgqhDnMVKFX0gCHM/s144-c-o/1-IMG_2203.jpg” href=”https://picasaweb.google.com/103918136820353135163/902#6275596308000666018″ caption=”” ENGINE=”image” alt=”1-IMG_2203.jpg” ] [pe2-image src=”https://lh3.googleusercontent.com/-HUX2U-owhIc/VxdlmDhchSI/AAAAAAAAXB8/q53F7R2g50o01LjrbXoMBivTfFQG5v2QgCHM/s144-c-o/2-a-%25D1%2584%25D1%2580%25D0%25B0%25D0%25B3%25D0%25BC%25D0%25B5%25D0%25BD%25D1%2582-%25D0%25B5%25D0%25BA%25D1%2581%25D0%25BF%25D0%25BE%25D0%25B7%25D0%25B8%25D1%2586%25D1%2596%25D1%2597.jpg” href=”https://picasaweb.google.com/103918136820353135163/902#6275596310219097378″ caption=”” type=”image” alt=”2-a-фрагмент-експозиції.jpg” ] [pe2-image src=”https://lh3.googleusercontent.com/-stb3NrclHfw/VxdlmNFlWSI/AAAAAAAAXB8/He_utTcvhB8ixcExEPRdLDL7f13IWRN7QCHM/s144-c-o/2-%25D1%2584%25D1%2580%25D0%25B0%25D0%25B3%25D0%25BC%25D0%25B5%25D0%25BD%25D1%2582-%25D0%25B5%25D0%25BA%25D1%2581%25D0%25BF%25D0%25BE%25D0%25B7%25D0%25B8%25D1%2586%25D1%2596%25D1%2597-%25D0%25B2%25D0%25B8%25D1%2581%25D1%2582%25D0%25B0%25D0%25B2%25D0%25BA%25D0%25B8-.jpg” href=”https://picasaweb.google.com/103918136820353135163/902#6275596312786589986″ caption=”” type=”image” alt=”2-фрагмент-експозиції-виставки-.jpg” ] [pe2-image src=”https://lh3.googleusercontent.com/-NuRUMBFfjyw/VxdlmSkpAdI/AAAAAAAAXB8/-P1LbYRL_Rsft6HdkeYX5jWCTHw91AuzwCHM/s144-c-o/3-%25D0%25B4%25D0%25B5%25D0%25B2%25D0%25BB%25D0%25B0%25D0%25B4.jpg” href=”https://picasaweb.google.com/103918136820353135163/902#6275596314259030482″ caption=”” type=”image” alt=”3-девлад.jpg” ] [pe2-image src=”https://lh3.googleusercontent.com/-uJmASrZEUB4/VxdlmpwJNGI/AAAAAAAAXB8/ymDi3aN8SOMwaoE8VBVOFTb2gsLihj9DACHM/s144-c-o/4-a-.jpg” href=”https://picasaweb.google.com/103918136820353135163/902#6275596320481293410″ caption=”” type=”image” alt=”4-a-.jpg” ] [pe2-image src=”https://lh3.googleusercontent.com/-gpN7v_2Pu9A/Vxdlm2nL-cI/AAAAAAAAXB8/c0MItAlllgotVSwBQSXTM8mjpsJeYwnqwCHM/s144-c-o/5-.jpg” href=”https://picasaweb.google.com/103918136820353135163/902#6275596323933387202″ caption=”” type=”image” alt=”5-.jpg” ] [pe2-image src=”https://lh3.googleusercontent.com/-2D01GSy2sOg/VxdlmyFf9DI/AAAAAAAAXB8/S_1Spw3gK-gKcoFkxaorBiopM3AKRqr6gCHM/s144-c-o/6-.jpg” href=”https://picasaweb.google.com/103918136820353135163/902#6275596322718348338″ caption=”” type=”image” alt=”6-.jpg” ] [pe2-image src=”https://lh3.googleusercontent.com/-kqJ3FzBSX5E/VxdlnDuBTXI/AAAAAAAAXB8/Ff-I-UJJ2DsI6foPbQsq_IKt3C8AzDMKQCHM/s144-c-o/7.jpg” href=”https://picasaweb.google.com/103918136820353135163/902#6275596327451708786″ caption=”” type=”image” alt=”7.jpg” ]
Вітрина та фрагмент експозиції виставки «Яворницький – літературний герой».
Девлад О. С. Присвячую батькові Д. І. Яворницькому. Привітання. Лист О. С. Девлада до Д. І. Яворницького. 16. 07. 1928. Ненаситець – Дніпропетровськ.
Панч П. Поза життям. – Х., 1924. (з автографом П. Панча).
Домонтович В. Без грунту: Повість. – Регенсбург: Видання М. Борецького, 1948.
Мазуренко Г. Вибране. – Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 2002.
Чапленко В. Українці: Повість. – Нью-Йорк, 1960.
Використана література
- Василенко Н. До історії написання автобіографічного роману-хроніки Д. І. Яворницького «За чужий гріх» / Наддніпрянська Україна: історичні процеси: події, постаті: [зб. наук. пр.] / ред кол.: С. І. Світленко (відп. ред.) [та ін.]. – Д.: Вид-во ДНУ, 2010. – Вип. 8. – С. 152-161.
- Мазуренко І. В. Літературно-мистецьке життя Придніпров’я 1917 – початку 1950-х років / І. В. Мазуренко. С. М. Мартинова // Літературне Придніпров’я: навч. посібник з хрестоматійними матеріалами до шкільних програм. У 2-х томах. Том ІІ. Розділ 5. – Д., 2005. – С. 3-478.
- Мартинова С. М. Неопублікована поема Михайла Чхана «Яворині думи» [Текст] / С. М. Мартинова // Грані. – 2005. – № 5. – С. 85-87.
- Хом’як Т. В. Концепція образу Дмитра Яворницького в романі Олеся Гончара «Собор» [Текст] / Т. В. Хом’як // Регіональне і загальне в історії. Тези міжнар. наук. конф., присвяч. 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького. (Листоп. 1995). – Д.: Пороги, 1995. – С. 279–280.
- Шубравська М. М. Д. І. Яворницький: Життя, фольклорно-етнографічна діяльність. – К.: Наук. дум., 1972.
Автор – Н. Є. Василенко, старший науковий співробітник музею «Літературне Придніпров’я».
