Батьківщина Самійла Зборовського. – Роль Зборовських при обранні королів Генріха й Баторія на польський престол. – Злочин Самійла Зборовського, баніція і задуми щодо прославлення свого імені й геройські подвиги. – Похід Зборовського по Дніпру й побачення з козаками. – Плани про похід у Молдавію. – Спілкування з кримськими послами й думка про похід на Персію спільно з турками й татарами. – Відмова Зборовському низових козаків. – Посольство Зборовського до молдавського господаря і рух його по Дніпру для промислів. – Сутичка низових козаків з татарами й турками. – Марне чекання на пробитому шляху звісток від молдавського господаря. – Труднощі Зборовського у степу, повернення на батьківщину і страта за наказом короля Стефана Баторія.
Та як не намагався король Стефан Баторій упорядкувати козацький стан і підкорити його своїй волі, він усе-таки виявився безсилим і 1583 року низові козаки здійснили великий похід під керівництвом родовитого поляка Самійла Зборовського в заборонену їм турецьким султаном і польським королем Молдавію. Самійло Зборовський був молодшим із шести синів краківського каштеляна й володів містом Золочевом Львівського повіту в Галичині. Перебуваючи при дворі польського короля Генріха, Самійло Зборовський вступив у поєдинок біля воріт краківського замку з Яном Тенчинським і в запалі гніву вбив перемишльського каштеляна Ваповського, котрий захищав Тенчинського. Тому, боячись королівського суду, він утік до трансільванського господаря Стефана Баторія. Коли згодом постало питання про вибори польського короля після втечі Генріха Анжуйського, усі Зборовські стояли за Стефана Баторія і сприяли його обранню королем. Ставши королем Польщі, Баторій полегшив становище Самійла Зборовського тим, що не стратив його, як вимагали закони польської республіки, а лише оголосив банітом, та й то без позбавлення честі. Самійло Зборовський, бажаючи заслужити милість короля, шукав нагоди, аби вирізнитися якимось незвичним подвигом і знову наблизитися до королівського двору. Ситуація у Польщі й Росії того часу цілком йому сприяла. На той час король Стефан Баторій вів війну з російським царем Іваном IV на західному кордоні Росії, а разом з Баторієм хотіли діяти низові козаки. Не маючи поміж собою спільного вождя і довідавшись про подвиги Зборовського та його задуми, низові козаки вирядили до нього посланців і запропонували йому звання свого гетьмана і похід у південно-східні окраїни московських володінь. Самійло Зборовський подякував запорізьким молодцям за честь і, відсилаючи назад їхніх посланців, передав на Низ Дніпра гроші й подарунки для війська. Відпустивши козацьких посланців, Зборовський почав готуватися і пунктом свого походу назвав місто Путивль. Звістка про наміри Зборовського небавом докотилася до Молдавії і Криму. Не знаючи справжньої мети походу Зборовського й очікуючи великого лиха від козаків, молдавський господар і кримський хан Мухаммед-Гірей поспішили прислати до Зборовського своїх гінців із мирними пропозиціями: господар обіцяв йому 500 коней, а хан — право на молдавське господарство, якщо лише Зборовський облишить свої наміри. Але Зборовський навесні 1583 року, 1 в супроводі гайдуків, улюбленого кухаря й багатьох любителів воєнних пригод рушив у путь. Дійшовши до міста Канева, він посадив свій загін у човни й рушив униз по Дніпру, а коней наказав вести суходолом понад Дніпром. Нижче Канева Зборовського зустріли посланці від козаків і привітали його промовою. Прийнявши посланців, Зборовський відпустив їх у Січ з новими подарунками низовому військові. Проїжджаючи повз Черкаси, козаки отримали запрошення від старости черкаського замку покинути Зборовського і пристати до нього, але низові лицарі визнали його пропозицію незгідною із власною честю і відповіли цілковитою відмовою. Поступово спускаючись униз по Дніпру, Зборовський дійшов до гирла лівої притоки Дніпра Псла і тут зупинився на якийсь час, збираючись дочекатися прикордонного старости, який перед виступом Зборовського пообіцяв сприяти його вторгненню у південно-східні кордони російських володінь. Та не отримавши ніякої допомоги від старости, Зборовський облишив свої плани щодо Путивля і вирішив скористатися пропозицією кримського хана йти разом із козаками на молдавського господаря. Тут до Зборовського звернулися низові козаки й запропонували йому їхати по їхні війська. Тоді Зборовський залишив гирло Псла, дійшов до гирла річки Самари, де зустрів 200 «річкових» козаків разом з їхнім отаманом, котрі полювали й рибалили. Полюючи, ці річкові козаки залишали собі шкури, а м’ясо відсилали за пороги козакам-воїнам. Від гирла Самари Зборовський вступив у страшні дніпровські пороги; пройшовши чотири з них і зупинившись перед п’ятим, найгрізнішим, Ненаситецьким, він несподівано для себе і для кількох сотень своїх супутників-поляків потрапив у засідку низових козаків. Запросивши Зборовського до себе як ватажка, козаки раптом засумнівалися в його справжніх планах і подумали, що він іде в Запоріжжя не задля походу разом з ними на московські міста, а щоб упокорити самих козаків. Потрапивши в таку пастку, Зборовський однак зумів розвіяти сумніви й підозри козаків щодо своїх планів і довів, що не має ніяких ворожих замірів і готовий поділити з ними весь тягар бойового життя. Козаки повірили запевненням Зборовського і врешті дали йому 80 лоцманів для проведення суден через інші пороги Дніпра. Але тут виявилося, що декотрі із супутників Зборовського, побачивши навіч, що таке переправа через дніпровські пороги, не зважилися далі йти за своїм ватажком і, зійшовши на берег, повернули назад. Та сам вождь не злякався порогів і, переправившись через решту з них, щасливо пристав до великого й гарного острова Хортиці, на якому колись перебував знаменитий вождь, князь Дмитро Іванович Вишневецький. Дійшовши до Хортиці, Зборовський розташувався тут на відпочинок, і не раз бачив, як у різних місцях пустельного степу з’являлися татарські вершники, пильно стежачи за козаками і вичікуючи можливості поживитися якимось козацьким добром. Після ночівлі на Хортиці Зборовський поплив далі, але тут на його загін налетіли хмари сарани, і від її смороду стали пухнути люди, а від її трупів, з’їдених разом з травою, здохла частина коней, що йшли берегом Дніпра за вождем. Спустившись нижче урочища Микитин Ріг, Зборовський зустрів депутацію, вислану йому назустріч козаками з привітанням і добрими побажаннями в його справі. Зборовський, вислухавши мову посланців, подякував військові за виявлену пошану й радісне привітання, після чого в супроводі козаків вирушив у те місце, де вони жили.
Те урочище називалося Томаківським островом, який був таким великим, що на ньому могло б жити двадцять тисяч людей і чимала кількість коней. На острові було велике, багате на рибу озеро. Тільки-но козаки вийшли на берег, усі радісно привітали Зборовського і відразу ж під рушничну стрілянину проголосили гетьманом.
Наступного дня у присутності численних козацьких зборів на військовій раді Зборовський отримав булаву. Вручаючи новообраному гетьманові булаву, козаки сказали йому, що хоч вони й дуже раді бачити вельможного пана начальником свого війська, та найвище цінують мужнє серце і славні справи людини: «багато чули ми про тебе від сусідніх народів і від власних братів, — знаємо, що Бог завжди допомагав тобі проти всіх твоїх ворогів». Відповідаючи на промову козаків, «гетьман» сказав, що приїхав на Запоріжжя саме задля справи, а не через прагнення осягнути владу над таким мужнім військом, як прославлені низові лицарі, що себе він вважає лише наймолодшим членом усього козацького війська й охоче виконуватиме його мудрі у всьому поради.
Після проголошення Зборовського «гетьманом» низові козаки поцікавилися його подальшими планами й почули у відповідь, що на пропози цію кримського хана, який обіцяв надати Зборовському молдавське господарство, він має на меті зв’язатися з ханом і згодом вести козаків на Молдавію. Козаки схвалили план Зборовського і вирішили спорядити посольство до хана. Через посланців Зборовський просив визначити йому місце для зустрічі й переговорів із представниками хана в якомусь відлюдному урочищі. У відповідь на прохання було обрано місце на лівому березі Дніпра, в татарських володіннях, Карай-тебен, у якому звичайно відбувався обмін полоненими між татарами і християнами і яке через це називалося татарським і козацьким форумом або ринком. Визначеного дня Зборовський виїхав у Карай-тебен і тут зустрів ханських посланців із дванадцятьма багато вбраними кіньми і з трьома парчевими каптанами, присланими як подарунок козацькому гетьманові. Ханські посли одягли Зборовського в багатий каптан, назвали його від імені свого володаря сином хана й пообіцяли йому молдавське господарство, прохаючи за це лише двох речей: дочекатися на Дніпрі повідомлення від султана і втримати своїх козаків від набігів на татарські селища.
Домовляючись із ханськими послами, Зборовський сказав їм про те, що йому хочеться не стільки того, щоб добитися від Мухаммед-Гірея молдавського господарства, скільки того, щоб отримати від хана допомогу війська і разом з ним іти до свого короля Стефана Баторія проти московського царя Івана. На це Зборовському відповіли, що хан з величезним бажанням виконав би це прохання козацького вождя, але за наказом падишаха мусить іти в похід проти персів. Зборовський, почувши від ханських посланців про майбутній похід турків і татар проти персів і втративши надію принести користь своєму королеві, вирішив, не порадившись попередньо про це з козаками, запропонувати свої послуги турецькому султанові для походу в Персію. За послугу султанові він нічого не просив, вимагав лише від кримського хана гарантій цілковитої недоторканості своєї особи, для чого просив прислати в домовлене місце особливого поручника (мусталіка), який поклявся б у тому, що козацького вождя за весь час його перебування з татарами ніяким чином не зведуть зі світу. Домовившись про місце й час побачення з ханським поручником, Зборовський щасливо від’їхав до свого війська, яке тоді перебувало на острові Чортомлику, і сповістив лицарство про те, що замість походу на Молдавію він збирається повести їх на персів спільно з турками й татарами. Почувши про таке несподіване й цілком небажане рішення Зборовського, козаки зчинили крик і стали доводити йому, що з турками й татарами козаку, людині православної віри, зовсім не слід зв’язуватися, бо всі вони — невірні пси, які ніколи не дотримують свого слова, завжди живуть брехнею і цього разу також думають лише про оману й безголів’я козаків і самого «гетьмана».
Лише незначна кількість козаків погодилася йти за Зборовським у Персію, основна ж маса, обравши собі якогось отамана й налічуючи до трьох тисяч чоловік, рішуче відмовилась іти за ним і зчинила проти нього таку бучу, що Зборовський розгубився і не знав, як йому припинити розбрат серед козаків. Як справжній польський пан, звичний до цілковитого самовладдя, він спробував скорити козаків страхом і послав сказати їм, що як вони негайно не втихомиряться, то він із рештою козаків, які погодилися іти з ним на персів, силою приборкає заколотників. Замість відповіді на цю вимогу козаки скликали раду і на ній вирішили насипати Зборовському піску за пазуху й кинути його у Дніпро. Зрозумівши перебіг справи, Зборовський несподівано вийшов на раду і виявив козакам повну смиренність, чим заспокоїв бунтарів; а далі, покликавши до себе козацького отамана, заявив, що він нікого не змушує іти в похід на Персію і надає кожному право вільно вибирати — залишатися на Дніпрі чи йти за ним. «Про одне лише прошу тих, хто залишиться, — не нападати за моєї відсутності на татар, бо цим вони б образили короля і Річ Посполиту, та й моя голова була б у небезпеці в хана».
Коли козаки заспокоїлися після заворушення, прибули посланці від хана з поручником, який оголосив, що хан з особливою радістю готовий прийняти «гетьмана» в похід проти персів і через свого поручника запевняє у цілковитій безпеці вождя козаків. При поручникові було 1000 татарської кінноти, кількасот знатних мурз і ще більше простого пішого люду.
Прибувши на умовлене місце, ханський поручник послав до запорізького Коша 300 мурз і через них просив «гетьмана» з’явитися до нього для принесення йому клятви і для негайного походу на Персію.
І знову серед козаків почалося хвилювання: одні хотіли йти в Персію, інші відмовлялися самі й радили Зборовському відмовитися від цієї хоч і заманливої, але вельми небезпечної справи. Але Зборовський, захоплений прагненням побачити далеку Азію і бажанням на місці вивчити всі методи воєнних дій східних людей, наполягав на своєму, розпорядився про підготовку всього необхідного для від’їзду і наказав привести йому коня. Та кінь виявився надто гарячим, отож почали шукати іншого, спокійнішого. Чекаючи цього коня, Зборовський, уже готовий до походу, із шаблею при поясі й сагайдаком через плече походжав поміж рядами козаків. Тут до нього підійшов його улюблений кухар і почав умовляти його скуштувати щуку: «Пане мій, мабуть, я тебе вже не побачу; є у мене добра щука, — скуштуй на дорогу». Зборовського до сліз зворушило прохання кухаря і він погодився поїсти щуки. Коли він їв, до нього підвели спокійного коня, і Зборовський уже хотів сідати на нього, але перед цим звернувся до мурз, які його чекали, з вимогою поклястися в його безпеці. Але мурзи відповіли, що за них перед ним присягне ханський поручник. Та в цю мить до Зборовського раптом підскочили козаки, ухопили його на руки і швидко понесли до берега Дніпра. Сівши в човни, вони блискавично випливли на середину ріки й почали стріляти в мурз. Ті негайно поскакали геть, а козаки щасливо привезли гетьмана до свого війська і, радіючи з врятування свого вождя, стріляли з рушниць, співали пісні, грали на кобзах. Щоб заспокоїти свого «гетьмана», козаки привели до нього знайдених десь християнських невільників, які втекли з полону, і змусили їх розповісти Зборовському про те, що татари готували йому неволю, а його супутникам — найлютішу смерть на гострій палі. Зборовський повірив цьому й почав намагатися з усіх сил, аби роз’єднати сили татар і не допустити їх до походу в Персію. А хан, дізнавшись про це, вислав до козацького вождя третє посольство з великими дарами і з обіцянкою обов’язково дати йому молдавське господарство, якщо тільки він не шкодитиме татарам.
Залишившись у Запоріжжі, Самійло Зборовський став отримувати листи з Польщі від свого брата Криштофа, вельми тривожні за змістом. Із цих листів Зборовський довідався, що, незважаючи на допомогу, отриману королем Стефаном Баторієм при вступі на польський престол, король наблизив до себе не Зборовських, а Замойських. Криштоф Зборовський у своїх листах ганьбив короля, вважаючи його негідним носити високе королівське звання, і сповіщав брата про свій намір організувати партію солідарних із ним панів, аби принизити гідність короля. А Самійлові брат радив триматися з турками мирно, щоб не викликати невдоволення панів, які схилялися до партії Зборовських, радив узагалі покинути Запоріжжя і, з огляду на важливі політичні справи, їхати до Польщі. Низовим же козакам той самий Криштоф Зборовський писав, що його брат Самійло приїхав до них тільки заради того, аби боротися з турками, і висловлював надію, що козаки не відмовляться допомогти й родині Зборовських у якій-небудь важливій справі в самій Польщі. Таким чином Самійло Зборовський, зв’язаний проханнями брата про мирні стосунки з мусульманами, не міг здійснити нічого іншого, хіба що їздити низом Дніпра та його приток, маючи на меті лише степове полювання. їздячи придніпровськими степами, він намагався наблизитися до рідного Поділля, але тут через люту сарану втратив багато коней і, потрапивши врешті-решт у скруту, згадав про тих 500 коней, які пропонував йому перед поїздкою у Запоріжжя молдавський господар. Тепер ці коні Зборовському дуже б знадобилися. Козацький вождь послав гінців до молдавського господаря, прохаючи за їх посередництвом, аби господар за чотири тижні часу від дня виїзду гінців виставив на Пробитому шляху, біля Бугу, 500 обіцяних коней.
До цих труднощів у Зборовського небавом додалися й інші: козаки, які були в загоні Зборовського, довідалися від християнських невільників, які втекли до них, про близькість татарських пасовищ і рухомих кошів і захотіли скористатися з цього. Марно Зборовський намагався відмовити їх, вказуючи на укладений між Туреччиною і Польщею мир: козаки не могли спокійно бачити татар, не грабуючи їх. Тоді Зборовський, прагнучи вдовольнити цю потребу козаків, роздав старшим із них наявне в нього майно, одяг, зброю, коней і гроші, й козаки заспокоїлися.
Відвернувши сутичку козаків із татарами, Зборовський мусив турбуватися і про те, щоб відвернути зіткнення їх із турками. З ними козаки зіткнулися через добування ними солі біля берегів приморських островів між лиманом Дніпра й морем, які охороняла турецька сторожа на галерах. Маючи достатньо риби та птиці, супутники Зборовського особливо потребували солі. Зборовський не раз посилав їх до гирла лиману по сіль і завжди давав своїм промисловцям окремий загін воїнів для захисту на випадок турецького нападу. Під час одного з цих походів козаки мало не вступили в бій з турками й уникли його лише тому, що не встигли заманити неприятеля у тісне місце. Тим часом Зборовський, почекавши трохи своїх посланців від молдавського господаря і не одержавши від них жодної звістки і маючи й надалі велику потребу в конях, нарешті вирішив особисто вирушити в Молдавію. Йти вирішили спочатку Дніпровським, далі Бузьким лиманом, потім рікою Бугом і до Пробитого шляху. Для полегшення руху рікою пустили лише човни з припасами й рибальськими снастями, а самі козаки мали просуватися берегами ріки. Незабаром про виступ Зборовського на Низ Дніпра довідались татари і дуже сполошилися, їхня тривога була такою сильною, що сама ханша втекла в чорні ліси. Зборовському про це розповідали втікачі-невільники, отож він поспішив заспокоїти ханшу через своїх посланців, пояснивши мету свого походу. Але татари не дуже довіряли Зборовському і чекали найгіршого. Тим часом козаки, рухаючись Дніпром, дійшли до турецької фортеці Аслам-город, під стінами якої зовсім недавно загинув славний козацький вождь Богданко, князь Ружинський. Чудово пам’ятаючи подвиги Богданка, козаки палали бажанням ударити на фортецю, але Зборовському, хоч і з немалими труднощами, вдалося стримати їх від цього. Зате під час переговорів Зборовського з висланими до нього татарами один із козаків не стримався і вистрелив у татарина. Зборовського це так обурило, що він хотів стратити винного, але проти цього виступило все військо, захищаючи свого товариша, який, на їхню думку, був «характерником», себто людиною, яка вміла замовляти ворожі кулі й робити їх безпечними для себе особисто і для всього свого загону. З цього приводу вождь довго сперечався з козаками, й помиритися Зборовському вдалося з великими труднощами.
Після примирення Зборовський і козаки продовжували похід. Вийшовши у дніпровський лиман, Зборовський вислав поперед себе один загін Бугом, до Пробитого шляху, для відшукання козацьких послів. Цей загін зустрів на своєму шляху 13 турків і, взявши їх у полон, пішов далі, не сповістивши про це Зборовського. А Зборовський, запасшись рибою і дичиною на морських островах, пішов далі лиманом Дніпра, не переходячи на Буг. Не передбачаючи ніякої небезпеки, Зборовський піднімався рікою вгору, аж раптом рано-вранці якогось дня побачив перед собою турецький флот із 9 галер і безлічі човнів. Не зважуючись вступити у битву, супутники Зборовського поспішили пристати до берега. Турки мали намір переслідувати козаків, але через мілину на ріці не могли цього зробити. Одна з галер, погнавшись за козаками, сіла на мілину й обмежилася тим, що вистрелила з гармати по човні Зборовського. Ядром був убитий один козак. Козаки кинулися було до цієї галери, щоб узяти її на абордаж, але до неї зійшлися всі інші судна, і турки, стріляючи по козацьких чайках, завдали їм такої шкоди, що козаки поспішили підійти до правого берега ріки, залишили біля нього свої нехитрі човни і залягли в ямах, виритих дикими кабанами в пісках. Побачивши, що ям замало для усього війська, козаки негайно почали копати нові земляні укріплення. Зауваживши це, турки вирішили зайти козакам у тил і виділили для цього дві галери, які пішли до правого берега ріки на дві милі нижче козацького табору. Помітивши цей маневр своїх ворогів, козаки спішно зняли зі своїх човнів припаси і кинулись у степ. Зборовський, побачивши це, почав зупиняти козаків, дорікаючи, що їм бракує мужності: «Чи ж вам так чинити, коли всі народи певні, що мужністю ніхто не зрівняється з вами?» А турки вже встигли висадитись на правий берег ріки й обійти козаків. Але їхній напад виявився невдалим, і вони, зазнаючи втрат, кинулись у Дніпро.
Відбившись від турків, козаки пішли берегом уздовж дніпровського лиману до гирла Бугу і тут потрапили під перехресний вогонь: з поля на них напали татари, рікою ж переслідували турки. Козаки хотіли уникнути хоч би турецької флотилії і темної ночі зважилися повернути назад, обійти з тилу турецький флот і швидко повернути у Буг. Але цей маневр виявився невдалим, сміливці заплатили за нього власною свободою, припасами й човнами. У Зборовського залишилося лише 8 човнів, у яких лежали поранені козаки й трохи продовольства. І з цими залишками флоту він дістався гирла Бугу. Але тут він опинився у надто скрутному становищі: припаси продовольства закінчилися, рибальські снасті пропали, а навколишня місцевість була цілковитою пустелею, без звірів і дичини. Єдиною втіхою Зборовського було те, що в гирлі Бугу він зустрів свій кінний загін, який ішов за ним правим берегом Дніпра. Сили Зборовського зросли до 2500 чоловік, зате питання продовольства надалі було безнадійним; зоставалося хіба що з’їсти коней, щоб не померти з голоду.
Забивши частину коней, Зборовський визнав за ліпше залишити основну масу свого війська біля Бугу, а самому кинутись у степ до Пробитого шляху й шукати там молдавських послів. Але замість послів він знайшов там лише сліди якоїсь стоянки і жодного степового звіра, яким би можна було вгамувати страшний голод. Єдиною їжею Зборовського та його супутників були жолуді, які де-не-де траплялися на його шляху. Після довгих поневірянь Зборовський натрапив на якомусь Кривому шляху на посланий ним до молдавських послів загін козаків. Той перебував у такому ж сумному становищі, як і військо Зборовського: загін ніде не бачив молдавських послів, довго блукав дикими степовими місцями, зазнав великих злигоднів від голоду і врешті вирішив розбити табір серед степу й чекати на свого «гетьмана». Єдиним багатством цього загону були рибальські снасті, якими негайно заволоділи супутники Зборовського. Та ледь устигли голодні козаки дещо підживитися виловленою рибою, як пролунала звістка, що десь неподалік з’явився загін молдавської кінноти. Зборовський не гаючись почав готуватися до нападу на молдаван, аби відняти у них харчі. Але невдачі й далі переслідували козацького вождя: молдавський загін зник так само несподівано, як і з’явився. Після довгої низки невдач Зборовському не залишалося нічого іншого, як повернутися до основної маси свого війська, розташованого біля Бугу, й облишити всі свої заміри, що він і вчинив. Повернувшись до Бугу, він застав своїх козаків у найсумнішому становищі: вони їли оленячі ратиці, роги, їли старі кості диких тварин, що валялися по степу. Тоді Зборовський довів своїх козаків до Саврані та Брацлава, а сам повернувся на батьківщину. Але на батьківщині козацького «гетьмана» чекала лиха доля: агітація Зборовських проти короля і ворожнеча їхніх противників Замойських спричинилася до того, що Самійла Зборовського схопив Ян Замойський, і за наказом короля його стратили за воротами Краківського замку 26 дня травня 1584 року.
Примітки:
- За Папроцьким, Зборовський вийшов у Запоріжжя 1583 р., а за Несецьким, того року всі його пригоди в Запоріжжі закінчилися
